Абсурдні продукти та додатки, які несподівано злетіли і стали культовими

Убога реалізація або воля випадку поховала безліч перспективних стартапів, продуктів і технологічних рішень. Але були і зворотні ситуації – коли непотрібні і упороті на перший погляд продукти приносили своїм творцям мільйони і підкорювали сердечка користувачів. Згадуємо найяскравіші з них, а також розбираємо, чому їм це вдалося.

Не буду писати довгий вступ. Лише скажу, що постарався зібрати справді значущі та незвичайні випадки, які демонструють, що немає поганих ідей, є їхня нікчемна реалізація. При цьому, я відразу виключив зі списку:

• Явища, які складно назвати повноцінним продуктом або стартапом, навіть якщо вони жорстоко і нестримно вірусилися. Наприклад, тут не буде всіляких мемів на кшталт Grumpy Cat, хоч комерціалізація суворого котика і принесла господині мільйони доларів.
• Кікстартерські вундервафлі. Бо там повно недопродуктів, які засмітили б собою всю статтю.
• Ігри. У ігор є особливі чіти на вірусність, тож включати їх до списку буде не зовсім чесно.

Отже, тепер погнали.

PetRock

Першопроходець. Мільйони баксів на дивних людях (і трохи на гуморі).

Почнемо з найбільш хрестоматійного прикладу. У середині 1970-х років каліфорнійський рекламник Гері Даль усвідомив три речі:

Багато людей не люблять домашніх тварин. Ну знаєте, всяких собачок, кішечок та інших черепашок у коробочці. Тому що від них бруд, шум, гам, метушня і взагалі це зайва відповідальність (а в декого взагалі алергія на шерсть).

У світі дуууже багато дивних людей, а серед них у багатьох є схильність що-небудь колекціонувати.

Найчастіше це одні й ті самі люди.

Спеціально для такої цільової аудиторії Гері випустив своє ноу-хау – каменя-улюбленця під брендом PetRock!
Ідея спала на думку Гері, коли він у барі вислуховував, як його друг скаржиться йому на свого неслухняного собаку, за яким ще й вельми непросто доглядати.

Хоча я докорінно не згоден із другом Гері (як можна не любити милих звіряток??), самому Гері треба віддати належне. Він зачепився за ідею і виконав велику роботу з її перетворення на комерційний віральний продукт.

Були за копійки куплені звичайні такі овальні камені з якогось американського пляжу. Після цього почалася робота над позиціонуванням.

По-перше, була продумана концепція. Для кожного камінчика зробили спеціальну упаковку, що нагадує собачу переноску. З боків навіть проробили дірочки для вентиляції (ну щоб “вихованець” не задихнувся під час транспортування). До каменю додавали інструкцію, де, крім іншого, вказували, які команди вміє виконувати вихованець. Наприклад, команду “котись” – без жартів, там так було написано.

Гері Даль представив свій продукт у серпні 1975 року, а вже до Різдва він заробив кілька мільйонів доларів.

Проте вже через кілька років компанія збанкрутувала, тому що фаундер не подумав про стратегічний контроль. У підсумку, PetRock не витримав конкуренції зі схожими продуктами, але з новими фічами – наприклад, персоналізацією каменю під запит.

Стратегічним контролем називають комплекс заходів щодо захисту своєї бізнес-моделі від конкурентів на тривалий період часу. Наприклад, це можуть бути патенти, унікальні секретні ноу-хау (на кшталт рецепта Coca-Cola) або складно відтворювані процеси.

У випадку PetRock єдиним робочим варіантом, судячи з усього, був патент на винахід. Уявили собі обличчя чиновника патентного бюро, який зіткнувся з таким запитом?

Ідейні послідовники, але з картоплею замість каміння

Історією PetRock явно надихався 24-річний мобільний розробник Алекс Крейг. Тільки замість складнощів із доглядом за вихованцем він вирішив потролити сучасні комунікації.

У підсумку вийшов стартап Potato Parcel, який за 9,99$ давав змогу користувачеві надіслати кому-небудь картоплину з написом, що не перевищує 140 символів. Ну тобто, буквально відправити на картоплі середньостатистичне повідомлення з соцмережі. Ну або Твіт, тут кому що ближче. Пізніше додали преміальні бульби – наприклад, за 14,99$ можна було зобразити на коренеплоді чиєсь обличчя.

Уже через рік (2016 р.) компанію продали якомусь дрібному інвестору. Хоча компанія не приносить дуже багато виручки (дивно, так?), у неї є стабільний дохід і просто космічна маржинальність. Що зовсім не дивно, враховуючи собівартість їхнього продукту.

Компанія жива досі і прекрасно себе почуває. Взагалі, це чудовий приклад грамотної роботи з віральним, але не дуже довговічним продуктом. Компанія розкрутилася на картоплинах, а зараз пропонує цілу лінійку різноманітних стьобних і угарних подарунків – гіфтбокси (зокрема з картоплею всередині, але не тільки), усілякі смішні тортики і цілком собі буденні мімімішні подарункові картки. У них навіть B2B напрямок є на сайті. Не дарма кажуть, що корпорати – найкращі клієнти!

Затишний куточок для токсиків

Хто тільки не намагався зробити вбивцю Tinder, Badoo і Hinge (вийшло, прямо скажемо, не дуже). А ось в окремих нішах індустрії онлайн-знайомств є багато різних цікавих зразків.

Якщо копнути, то знайдуться: дейтинг для фермерів, для євреїв, і навіть для клоунів і для привидів (wat?), як і багато інших додатків для певної “ніші ікс”. Але один додаток сильно виділяється на загальному тлі. Вирізняється він тим, що підбирає пару на базі… ненависті.

Ні, не ненависті одне до одного, це було б зовсім дивно (хоча, щось у цьому є, так?), а на основі загальних негативних почуттів до якихось людей, речей або явищ.

Додаток називається Hater. Після реєстрації користувачеві пропонується просвайпати кілька тематик, які йому підкидає алгоритм. Припустимо, вузькі краватки, піші походи або Каньє Веста. Свайп вліво, якщо любите або ставитеся нейтрально, свайп вправо – якщо терпіти не можете. Далі застосунок показує людей поруч із вами, які ненавидять те ж саме, що і ви.

Hater запустився 2017 року і відразу ж залучив понад 1 млн $ венчурних інвестицій. Уже в перший рік додаток завантажили понад 1 млн разів. Ось уже справді – пранк вийшов з під контролю!

До речі кажучи, сам фаундер не втомлювався наголошувати, що його застосунок створено для пошуку споріднених душ і веселого проведення часу, а не для ненависті та цькування. Але це він нехай інвестфондам затирає, ми-то все розуміємо:)

Ех, не дарма все-таки Альпер працював у Голдман Сакс, там він точно пізнав усі грані ненависті й токсичності.

З миру по пікселю

Один із двох моїх улюблених кейсів. Улюблений – тому що по своєму геніальний.

Скажіть чесно, вас хоч відвідувала думка на кшталт “от якби всі люди дали б мені по 1 копійці, їм би нічого це не коштувало, а я б став мільйонером”. Так ось, коли 2005 року студенту бізнес-школи Ноттінгемського університету Алексу Тью потрібно було гасити студентський кредит, йому теж спала на думку подібна думка.

І він придумав, коли можна її втілити в життя.

Він зареєстрував вебсайт, на якому було полотно розміром 1000×1000 пікселів. Він назвав сайт The Million Dollar Homepage, і став продавати кожен піксель по 1 долару. Розпродавати місця на сайті вирішили блоками мінімум по 100×100 пікселів (інакше сторінка перетвориться на місиво, в якому логотипів компаній не буде видно). Також у кожен блок можна було вставити гіперпосилання на сайт.

Million Dollar Homepage швидко стала вірусною. Уже до кінця року всі місця на сайті були викуплені. Дивлячись на такий несподівано ажіотажний попит, Алекс Тью вирішив виставити останні 1000 пікселів на аукціон на Ebay. У підсумку він заробив 1 млн доларів + 38 тис. доларів з фінального аукціону. Витрати ж склали 50 євро на реєстрацію домену і якісь сущі копійки на підтримку сторінки.

Багато експертів і журналістів критикували ідею – мовляв, “кому потрібен сайт, що суцільно складається з реклами?”. Інші ж зазначали, що саме це і робить ідею геніальною. Мабуть, погоджуся з другими.

P. S. Творець Million Dollar Homepage напевно шкодує, що в той час ще не існувало NFT. З іншого боку, навіщо йому про щось шкодувати, адже він на рівному місці зрубав понад мільйон баксів. Можна я теж, будь ласка, про таке пошкодую?

Найфункціональніший месенджер

Мабуть, мій улюблений приклад.

Пам’ятаю, років 7-8 тому ми з друзями зловили з нього неілюзорних кеків. Я ще тоді думав:

Чому це придумав не я?

Ймовірно, ви теж про нього чули.

Отже. У 2014 році один із клієнтів прийшов до ізраїльського розробника Ору Арбеля і попросив швидко накодити простенький інструмент, який дозволив би йому легко пінганути свого особистого асистента.

Через 8 годин був готовий додаток Yo.

У застосунку була всього одна функція. Можна було надсилати вашим “контактам” із нього слово “Yo”, яке відображалося на екрані смартфона у вигляді сповіщення. Ще можна було налаштувати звуковий ефект, тоді повідомлення супроводжувалося словом Yo, вимовленим вельми упоротим голосом. Повне занурення, так би мовити.

Yo неймовірно швидко стало хітом AppStore. Кількість завантажень перевалила за мільйон за кілька місяців, фаундер зміг залучити кілька мільйонних раундів інвестицій, а у 2016 р. Yo і зовсім висіло на 4-му місці всього AppStore.

Ба більше, в якийсь момент розробник вирішив розширювати функціонал і впроваджувати нові фічі. Наприклад, надсилати геолокації, хештеги і посилання на сайти. Такий функціонал став мати попит у блогерів – наприклад, вони розсилали підписникам повідомлення з посиланням на нове відео.

Також Yo запустила API, тож деякі компанії стали інтегрувати функціонал у свої системи. Наприклад, під час Чемпіонату світу з футболу 2014 року організатор кидав “Йоу” вболівальникам, коли забивався черговий гол. А американський FedEx вирішив у такий спосіб повідомляти, що посилка доставлена клієнту.

А ще подейкують, що розробник вмонтував у Yo функціонал оповіщення про загрозу ракетних обстрілів. Адже застосунок все-таки ізраїльський.

P. S. Також є схожий застосунок, який замість “Yo” надсилає “Hodor”. Ну а що, чому ні?

Бонус – два мобільні додатки, які я зобов’язаний тут згадати

Не можу сказати, що вони прямо стали якимись суперуспішними продуктами, але мені дуже хочеться про них розповісти, бо свого часу вони доволі гучно прогриміли в мережі.

Перше – Take Me To Heaven. Додаток рахує секунди. протягом яких смартфон перебуває в підкинутому стані. Так-так, ви правильно зрозуміли. Ідея в тому, щоб змагатися з друзями, хто підкине свій телефон вище за всіх. Причому додаток був розумний – зараховувалося саме жбурляння телефону вгору. При киданні ж, наприклад, з даху будівлі висвічувався error (ось же “гравці” напевно обламувалися…).

Додаток створили не просто так, а “на знак протесту проти безглуздих покупок дорогих смартфонів заради понтів”. Так заявляв сам розробник, але ми ж розуміємо, що він просто хотів зрубати легких грошей на вірусній аппці.

Само собою, багато користувачів швиденько попрощалися зі своїми гаджетами, після чого побігли скаржитися на бридкий додаток Apple і Google.

Apple його відразу ж зніс, а ось Google залишив.

У підсумку застосунок отримав статус культового, придбавши невелику групу відданих шанувальників.

Можете глянути ролик, де чувак намагається поставити рекорд у цій, скажімо так, грі. Там досить кумедно.

Друге – I Am Rich. Це платний застосунок вартістю 999,99$ (імовірно, один із найдорожчих застосунків для Айфона ever). А робить він… загалом нічого. Він просто показує на екрані якийсь червоний дорогоцінний камінь (доволі потворний, до речі), при натисканні на який на екрані з’являється афірмація, геніальності якої позаздрять найзапекліші інфоцигани:

I am rich

I deserv it (саме deserv, не deserve)

I am good,

healthy & successful

Протримався цей застосунок недовго. Кілька користувачів кинули репорт адміністрації AppStore – мовляв, вони випадково натиснули кнопку купити, після чого трохи здивувалися зі списаної суми грошей. AppStore погодився, що в застосунку більше скаму, ніж гумору, після чого його видалив.

Само собою, I’m Rich швидко став мемом і теж набув статусу культового (ну, в якомусь плані).
Пізніше, вже в універі, я дізнався про ефект Веблена і зрозумів, що застосунок I Am Rich був його абсурдним гіпертрофованим втіленням.

До речі, у мене на той час був третій джейлбрейкнений Айфон, на який я завантажив цей застосунок абсолютно безкоштовно. Викусіть, скамери еппсторівські!

Мораль

Будь-яка абсурдна фігня може злетіти, якщо вона задовольняє якусь потребу користувача, лікує його біль. Або ж дає йому змогу добряче посміятися й ефективно стимулює розповісти про це друзям.

Це працює для всіх галузей, ринків і часів.