Цю статтю про колективний розум не варто навіть переглядати тим, хто вважає себе великими індивідуалами, а також переконаним індивідуальним підприємцям і іншим одиначкам. Стаття призначена для мучеників change-management’a і керівників колективів.
Жив-був розум. Людський такий. Причому у кожної людини. У кожного свій – у когось більше, у когось менше. І кожен живе своїм розумом. Всередині. У кожній голові є свій.
Але ось об’єднуються люди, по інтересам або щось складне виготовити. Збираються, значить, люди в артіль або бригаду, чи навіть в департамент з відділами всякими. І тут починаються ігри розуму.
Взяти для прикладу бригади столярів-меблярів. Начебто і кожен свою справу знає, і розумом не обділені, і інструменти однакові. А от у одних виходять шафи, столи та крісла з квіточками-янголятками різьбленими, а в інших – тільки хиткі табурети і стільці скрипучі.
Приклад, звичайно, так собі. Для червоного слівця. Гротеск, можна сказати. У житті все набагато складніше. Однак, казка – брехня, та в ній натяк…Таке от явище – різні групи людей, різні результати. І кажуть у таких випадках – «ця бригада може» або «не може» щось зробити. Виходить, у кожної бригади свій розум? Не тільки у кожної людини свій розум, але і у кожного
колективу. Тобто розум поза розуму (кожної окремо взятої людини). Начебто не повинно такого бути, але це є.
Думаю, що будь-яка людина, яка працювала у різних колективах, може пригадати їх особливості. За відчуттями – комфортні чи ні, по можливостям – ефективні чи ні.
Виходить, є таке явище – колективний розум. Неважливо, що за колектив – бригада, цех, завод, відділ або спортивна команда. Досить якогось відокремлення від оточуючих.
Напевно, всім зустрічалися такі поняття, як командний дух (він же team spirit), злагодженість, зіграність (у спорті), ініціатива мас, інстинкт натовпу. Що ж це як не прояви колективного
розуму? Ще говорять про корпоративну культуру – сукупність моделей поведінки, які отримані компанією в процесі адаптації до зовнішнього середовища і внутрішньої інтеграції, які показали свою ефективність. Дивно, правда?
Прогулявшись по Інтернету, я знайшов тільки згадки про «колективний інтелект». І то по відношенню до тваринного світу. В якості прикладів названі бджолиний вулик, мурашник, косяк оселедця. Тобто, теж розум але за межами розуму кожної окремої тварини. Проте мова не про тварин. Так що ж це таке – добро, зло, або даремна сутність?
Трошки добра
Радянська освіта схиляла до позитиву та розвитку на тлі позитиву. Тому і події навколишнього світу сприймалися в такому ключі. Фактично це було гасло: «Наша мета – позитив».
Йшлося, звичайно, про «комунізм», але і зараз це означає скоріше позитив, хоча і навряд чи досяжний.
Позитив – це добро. Сподіваюся, ніхто не буде з цим сперечатися. «Добро» колективного розуму – у здатності колективу накопичувати і застосовувати досвід у своїй діяльності. Успішніше працювати і створювати нові цінності, продукти, продавати їх і приносити користь своєму колективу. Тут і розвиток здібностей, і розширення можливостей і підвищення морального духу. Просто чудово!
Саме таке уявлення про колективний розум у мене було досить довго. Однак у медалі, як завжди, дві сторони…
Трошки негативу
У якийсь період життя кілька разів почув про «колективний розум» як про негативну якість. Почув від авторитетних керівників, з авторитетними сертифікатами та досвідом.
Дійсно, колектив може не тільки рухатися, розвиватися і креативити. Він може і гальмувати розвиток, чинити опір нововведенням і навіть саботувати. Ось вам і інша сторона медалі, точніше – колективного розуму. А тому і був придуманий горезвісний change management. Саме для боротьби з колективним розумом.
Трошки сумнівів чи філософії
Єдність і боротьба протилежностей – це точно філософія. І ось з цим доведеться жити будь-якому охочому (або засудженому) керувати колективом і його колективним розумом. «Півкулі» добра і зла у колективного розумі не однакові, а постійно змінюють свої пропорції. В день зарплати, наприклад, ласкаво явно переважує.
Будь-який, навіть самий молодіжний і перспективний колектив може раптом «зіщулитися», і перетворитися на гальмо прогресу. І це нормально. Такий вже він, колективний розум.
Треба взагалі замислюватися про такі питання? Навіщо це «успішним менеджерам»? Чи потрібно це по-справжньому успішним менеджерам? А це ще більше філософське питання.
Зразок такого: треба дивитися по сторонах на пішохідному переході, якщо ти йдеш на зелене світло? Можна сказати, що в сучасному світі неважливо, що думають співробітники. Управляти можна грошима – коли плюс, коли мінус.
Чи це так?
Звичайно, так, але… як завжди є «але». Це до певної межі допускається колективним розумом. Його можна подолати диктаторськими (репресивними) методами. Частина людей підкориться, але працювати будуть гірше. Найбільш чутливі підуть. Начебто і нічого. Однак йдуть кращі. Як правило. Треба це ефективному керівникові?
Для пофігістів це неважливо. В умовах дефіциту кадрів – є деякі ризики погіршення якості персоналу. Досвід напрацьовується роками. Відхід ключових фігур в процесах може вплинути на якість продукції або робіт.
І зовсім трохи дзену
Адже все це можна використовувати. І з взаємною вигодою. І для розуму, і для серця, і навіть для колективного розуму. Управління колективним розумом – все-таки реально. Є такі можливості: є де, є чим, є з ким… загалом, ви розумієте.
Батіг і пряник – найпростіші інструменти. Головне, правильно їх вживати. Краще, якщо «батіг» непомітний, але відчутний. Достатньо, якщо «пряники» дуже солодкі, але цілком віртуальні. Питання в умінні ними користуватися. Інструментарій впливу – це всього 1 гривня (як говориться у відомому анекдоті про автомеханіка “про 100 гривень за два удари молотком для лагодження двигуна”, а от знання «куди треба стукнути молотком» – це 99 гривень.
Хто зуміє керувати колективним розумом, зможе добитися процвітання, не втративши найцінніший людський капітал. У тому числі власну дорогоцінну ділову репутацію.
