Організації досить великого розміру починають бути дико неефективними. На це є тисяча причин.
Одна з них у тому, що менеджери середньої ланки живуть в атмосфері жорстокої конкуренції, коли вони щомісяця змушені доводити своє право на існування.
Найкращий спосіб це показати – робити якусь дичину, заслуги в існуванні якої ти можеш приписати собі одноосібно.
Тільки так ти можеш показати своє прагнення і вірність цілям організації.
Оскільки показувати своє прагнення потрібно всім, при цьому придумати щось нормальне неймовірно складно, то в організації неминуче починає народжуватися тонна убогих проєктів, місце яким на звалищі.
Те саме, на чому варто було б концентруватися, страждає від нестачі ресурсів.
Ну що, вже впізнали своє планування за OKR?
У підсумку, спостерігається парадокс.
Будь-які системи управління, що сильно звеличують особисту відповідальність і досягнення, фундаментально призводять до того, що в компанії всі роблять дичину і тягнуть ковдру на себе, 90% ресурсів витрачаючи на підкилимні ігрища.
Що, як би сказати, трохи субоптимально.
Загалом, я давно думаю, а як же можна було б чинити правильно в цій історії?
Має існувати якась система правил, яка протистоїть тиску конкуренції, а не заохочує його.
І, здається, відповідь лежить на поверхні. Просто вона настільки суперечить управлінським інстинктам, що не розглядається всерйоз.
Потрібно зробити так, щоб допомога чужим підрозділам/людям цінувалася вище, ніж затягування власних проєктів.
Тобто два менеджери. В одного проєкти і в іншого проєкти. У класичній системі вони починають битися за ресурси, у підсумку обидва проєкти роблять на половину, 90% енергії по ходу витрачаючи на внутрішні чвари.
А в системі кооперативної мотивації, один би плюнув і допоміг би другому. І не отримав би по шапці, а отримав би премію за те, що допоміг сусідам (на противагу перетягуванню ковдри на себе). Навіть, якщо він допоміг проєкту нібито іншого підрозділу.
І здається мені, що це змушувало б людей перестати робити всяку дичину, просто щоб показати активність. Натомість би воно сприяло кооперації та концентрації ресурсів, коли робиться тільки реально важливе, а всяка непотрібна дурня відмирає сама.
При цьому проєкти все одно б робилися. Бо навіть у кооперативній економічній грі знаходяться люди, які шукають влади і визнання, і готові досягати результатів заради цього.
У реальному житті я таких систем не бачив, але світ сповнений цікавих речей, тож було б дуже цікаво дізнатися, якщо таке десь реально існує. Здається, у чомусь це близько до холократії, але ніби як і не зовсім про це. Загалом, велкам у коменти.
