Власники компаній, топи, та й прості менеджери частенько скаржаться: мовляв, не лояльні співробітники. Можуть звільнитися спокійно посеред проєкту, залишивши менеджера в тузі та сум’ятті й відправивши проєкт у країну прострочених завдань.
Посеред проєкту! Ну як так можна! Де відповідальність за свої завдання? Де почуття причетності великій справі? Ми в людину стільки вклали! Де, твою матір, лояльність компанії?
А чого переживати? З лояльністю все просто. У кожної людини є свій коефіцієнт лояльності. Для одного збільшення зарплати на дві копійки – вже привід втекти. Для іншого потрібні вагоміші причини, але в будь-якому разі ця межа існує.
Ось сидить в офісі хороший менеджер, спрямувавши погляд у вікно. І планує приголомшливо складний і цікавий проєкт. І тут у двері стукає представник конкурента і пропонує зарплату вищу на 20%.
“Та ну вас”, – думає менеджер. – У вас там атмосфера нездорова і начальство з придурком. Та й мотатися до вашого офісу на інший кінець міста задоволення так собі. Мене і тут усе влаштовує”.
А тепер уявіть, що до вікна на блакитному вертольоті підлітає Безос, або Маск, або навіть Ларрі Пейдж. І пропонує очолити швейцарське відділення його компанії.
І куди тільки поділася лояльність нашого героя? Он він, біжить до вертольота, навіть речі не зібрав.
Нова робота не так уже й часто з’являється з нізвідки. Її зазвичай активно шукають. А якщо шукають, то ніякої лояльності вже немає.
Для компанії тільки краще, якщо така людина піде. Навіть у середині проєкту: менеджер, скоріше, вважатиме за краще не мати на ділянці робіт нікого і вирішувати цю проблему, ніж помилятися, думаючи, що тили прикриті.
Ну і трудовий кодекс не забороняє звільнятися посеред проєкту. Менеджер повинен цим ресурсним ризиком управляти насамперед. А не чекати, що співробітники безумовно вірні компанії. А якщо менеджер ризиками не управляє, який же це менеджер?
Компанія працює з людьми, поки це їй вигідно. Люди працюють у компанії, поки це вигідно їм.
Немає ніякої лояльності співробітників. Не сподівайтеся – і не розчаруєтеся.
