Так заведено

Так заведено

Влаштувався я одного разу у величезну компанію і поїхав попрацювати трошки в місті Лондоні.

Офіс розташовувався в Сіті, але був він не найголовнішим, призначався не для підтягнутих людей у красивих ділових костюмах, а для звичайних айтішників. Тому й будівля була відповідна – особняк, що добре пам’ятав ще пригоди Шерлока Холмса. Всередині безліч невеликих приміщень, заплутаний лабіринт коридорів, сходи в несподіваних місцях.

Колега мене зустрічає, приводить в оупенспейс. Ну, не те щоб оупенспейс – столів десять у кімнаті стоїть, більше все одно б не влізло. І сидять натхненні розробники, працюють.

Колега там мешкає давно, і знайомить мене з командою:

Це Білл, це Веньмін, це Прабхакар.

Я запитую:

А решта людей у кімнаті?

Він відповідає:

А це з інших проєктів.

Підпишіться на наш Телеграм. Там ви знайдете анонси нових матеріалів та приємні бонуси

А як їх звати? – запитую я.

Поняття не маю, вони ж з інших проєктів, – каже він.

Почекайте-почекайте. У невеликій кімнаті сидить десятеро людей. Ти їх бачиш протягом багатьох місяців. Ви стикаєтеся ніс до носа по сто разів на день. І ти не знаєш їхніх імен?

“Чому так? В одній же кімнаті сидите”, – кажу я. Колега знизує плечима: “Та якось навіть не замислювався. У нас у компанії взагалі так заведено – ми ж величезна корпорація. Люди одне одного не знають, якщо не працюють над одним завданням”.

Я цього ж дня познайомився з усіма мешканцями кімнати. Вони так дивувалися, коли я до них звертався, що я вже вирішив, що є якесь важливе правило, яке забороняє людям розмовляти одне з одним. Але потім звикли, а з кимось навіть кілька разів сходив у паб. “У нас так заведено, – пояснювали мені. – Можна кілька років пропрацювати за сусідніми столами, але не знати нічого про людину”.

Зрозуміло, що правила компанії рано чи пізно проникають у людину і визначають її поведінку. Але в цьому загубленому в закутках Сіті старому офісі не було корпоративних наглядачів, ніхто не встановлював спеціально жодних заборон. Люди самі принесли їх у свій робочий простір – адже “так заведено”.

Я багато разів переконувався: коли у великій компанії хваляться домашньою атмосферою, то сильно лукавлять. Навіть якщо нарізати компанію на невеликі команди, правила гри і взаємини не зміняться. Велика організація, мабуть, не може інакше.

Це не добре і не погано. Просто так заведено.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Роби Бізнес, Укр
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: