У 21 столітті вийшли два серіали, які говорять про індустрію з якоюсь часткою ностальгії. Серіал “Божевільні” про рекламну індустрію. Про гламурну рекламну індустрію. Про красенів і красунь, які вигадували і презентували концепції, випиваючи віскі і заповнюючи переговорні димом сигарет. Цей серіал не міг бути не про 60-ті. Бо такого гламуру в рекламній індустрії не залишилося. Ваші айкоси та смузі в офісі виглядають смішно.
Серіал “Спадкоємці” про сім’ю мільярдера, який заробив свої статки в медіаіндустрії. Новинний канал, кіно та багато іншого. Цей серіал теж про втрачений гламур. Де на місце редакцій, телевізійних команд і класичних компаній приходять не такі гламурні додатки, соціальні мережі та інші Нові медіа. Цікаво, що мамонтоподібну медіакомпанію хоче купити сучасна, молода компанія, в основі якої якраз нові медіа. Але при цьому ця сучасна компанія більше виглядає як бульбашка, яка заробила мільярди. І в цієї компанії є тільки один шанс вижити – це купити стару, фундаментальну компанію, яка не бульбашка. Це скоріше брила.
У всьому цьому найцікавіше, що є якась фонова думка, яка йде в базі цих серіалів і іноді вимовляється прямим текстом. Думка про необхідність нового замінити старе, щоб індустрія рушила вперед.
Старі, фундаментальні компанії менш повороткі.
Вони не можуть вибрати дату зустрічі “післязавтра”, бо надто зайняті і думають, що практично жодна зустріч для них не доленосна, та й приватний літак представників компанії не буде готовий післязавтра. На тлі цього є молода команда вискочок, яка може додати зміни в продукт швидше, ніж “стара компанія” підходить до телефону.
Така гнучкість виглядає привабливо для всіх. І для користувачів, і для інвесторів. Але боротьба гнучкості проти фундаментальності найбезглуздіша боротьба, яка існує.
Хоч би як усі молоді компанії говорили про те, що хочуть змінити індустрію, зробити життя кращим і таке інше, ми розуміємо, що якщо в них вийде, то вони просто замінять “стару компанію”. Вони, звісно, хочуть змінити світ. Але ще хочуть бути тими, хто чекає на свій приватний літак.
Зміна епохи залишає нам кілька запитань. Медіагіганти точно залишаться. У сенсі як явище. Але чи залишиться роль особистості в медіаіндустрії. Чи все ж таки ім’я медіамагната нічого не означатиме, тому що про нього пишуть набагато менше, ніж про блогера з 20 мільйонною аудиторією. Хоча в медіамагната 200 мільйонна аудиторія. Чи навпаки, якраз таки роль особистості буде значно вищою, ніж раніше? Ну і головне питання. Чи зможе унікальність продукту стати важливішою за імперіалістичні нахили великих компаній.
