Робота на основі трудового договору найму за встановленим графіком і на робочому місці, наданому підприємством, – такий законодавчо встановлений стандарт в більшості країн світу. Будь-яка зайнятість на інших умовах підпадає під визначення «Нестандартна зайнятість». Сьогодні у світі більше половини людей економічно активного віку охоплені нестандартної зайнятістю. Наскільки велика загроза для прав людини на ринку праці при такому розкладі?
Грані самозайнятості
Міжнародна організація праці виділяє два типи нестандартної зайнятості: робота за тимчасовим контрактом і неформальна співпраця. Найбільша частка самозайнятих і таких, що працюють де і як доведеться – в країнах Азії. Але якщо на Філіппінах таких налічується 24%, то у В’єтнамі – до 67%.
У Європі в основному практикується робота за тимчасовими контрактами зі залученими з-за кордону «неформалами», оскільки ті дозволяють економити на собі і часто не претендують на офіційне працевлаштування. У Польщі, Іспанії, Португалії, на Кіпрі і в Нідерландах їх частка досягає 20%, а ось в Норвегії – менш як 5%. Однак саме розвинені європейські країни стали лідерами за темпами приросту нестандартних виконавців. В Ірландії за останні 10 років їх кількість збільшилася втричі, в Словаччині і на Мальті – вдвічі.
За даними МОП, різниця в зарплаті при тимчасовому і постійному працевлаштуванні за інших рівних може становити до 30%. При цьому тимчасові співробітники отримують на 15-55% менше своїх колег. Ще менше доходи неформально зайнятих – на 43-65%.
Мотиви роботодавців
Основна перевага, яку роботодавці бачать в форматі нестандартної зайнятості, – скорочення витрат на зарплати і можливість не платити податки на соцзабезпечення. У ряді випадків до цього підштовхує недосконалість законодавства країни перебування. Але в основі завжди лежить бажання бізнесмена максимізувати прибуток шляхом скорочення витрат, хоча це часто інтерпретують як прогресивне прагнення до підвищення конкурентоспроможності.
Аналітики МОП впевнені, що нетрадиційні форми зайнятості поступаються стандартним в продуктивності. Але це скоріше припущення, ніж методологічно обгрунтоване твердження. Динаміка зростання числа «неформалів» свідчить, що результативність їх праці в загальному і цілому роботодавців влаштовує. Та й життя показує, що в разі зацікавленості працівника в результатах праці віддача від нього може бути значно більше, ніж від штатного співробітника, захищеного безстроковим трудовим договором та не маючого мотивації проявляти завзяття в роботі.
Мінус на мінус дає плюс?
Знижена продуктивність і оплата праці, а також питання соціального захисту – ось основні мінуси нестандартних схем працевлаштування, нагадує МОП. Втім, питання продуктивності і оплати роботодавець і найманець вирішують між собою, і якщо все відбувається добровільно, то це є продукт непротивлення сторін. І тоді ці два мінуси в результаті дають плюс, що влаштовує обидві сторони.
Що ж стосується соціальних виплат, в тому числі медичного та іншого страхування і пенсійного забезпечення, то це дійсно проблема. Сучасні програми страхування і пенсійні фонди заточені під корпоративні системи. Private banking з накопичувальними програмами і тим більше вкрай дороге добровільне медичне страхування поки не можуть запропонувати дійсно посильний, зрозумілий і затребуваний продукт для цієї частини потенційного ринку. В цьому криється додатковий мінус для «нестандартних» співробітників.
Як не оцінюй, а нестандартна зайнятість вигідна і найманому персоналу, і роботодавцям, і державі. І не в останню чергу – своєю гнучкістю, що відповідає сучасним умовам життя.
Поступки обставинам
Пропорції такої роботи згідно з аналізом МОП 35% самозайнятих, 13% мають тимчасовий контракт і 12,3% зайнятих у неформальному секторі. Ці відсотки відображають людей, що працюють в абсолютно різних умовах. До самозайнятих можна зарахувати і успішного власника дрібного бізнесу, і фахівця з доходом вище, ніж у штатних співробітників, і індійського рикшу з «прибутком» менш як 3 $ в день. А за тимчасовими контрактами трудяться і низькооплачуваний сезонний робітник в Польщі з необмеженим робочим днем, і слюсар вітчизняної фабрики зі стандартним 8-годинним робочим днем, і інженер транснаціональної корпорації, гонорар якого зав’язаний не на рамки робочого часу, а на підсумок проекту.
Тут впору говорити про вимушеність або добровільність такого способу заробляння грошей. Дослідження МОП на цю ж тему у 2016 році містить висновок, що 62% «неформалів» просто не можуть знайти постійну роботу.
Приховані спонсори
Виходить, що нестандартна зайнятість – швидше евфемізм, за яким стоять відразу два види безробіття: неофіційне і приховане. На початок поточного року, за даними міністра соціальної політики Андрія Реви, зайнятість працездатного населення України становила 52,6%, тобто офіційну роботу мали близько 16 мільйонів громадян з 26. Перепис у нас не проводився з 2001 року. Але навіть якщо прийняти ці цифри за основу – виходить, що сектор нестандартної зайнятості в нашій країні, виключаючи сезонну трудову міграцію, це мільйони робочих одиниць. Ці мільйони, не будучи бюджетниками, проте поповнюють держбюджет за допомогою ПДВ та інших споживчих податків і платежів, забезпечуючи пенсії і зарплати бюджетників. Вони продають послуги на експорт, підтримують конкурентоспроможність вітчизняних підприємств.
Нестандартна зайнятість: Висновок
Як не оцінюй нестандартні трудові відносини, а вони вигідні і найманому персоналу, і роботодавцям, і державі. І не в останню чергу – своєю гнучкістю, що відповідає сучасним умовам життя. Інше питання, що в силу поширеності вони потребують державного підходу. Працюючим на нелегальних або на напівлегальних умовах потрібні соціальні гарантії, а державі – залучення до бюджету “тіньових” заробітків. Але це вже тема для окремої статті.
