Нещодавно я курив сигари з другом, і він скаржився на внутрішнє просування у своїй компанії. Стали обговорювати керівників – і в Україні, і за кордоном. Прийшли ось до чого.
Керівники бувають двох типів: про людей і про процеси. Перші досягають результатів через команду, другі – через оптимізацію функцій. Профіт виходить в обох випадках, але підхід різний.
- Людиноорієнтовані керівники вибудовують хороші відносини з командою. Співробітники під їхнім керівництвом розвиваються як професіонали. Менеджер у такій компанії запросто покличе тебе на обід, щоб дізнатися, як справи, чим ти задоволений і незадоволений, чи потрібна допомога. Усі налаштовані на діалог. Це дає натхнення і забезпечує залученість – люди працюють не тому, що їх змушують, а тому, що їм цікаво. Такий підхід спонукає людину робити більше, ніж вона може.
- Керівники, які дбають про процеси, орієнтуються тільки на результат, навіть якщо команда вигоріла в мотлох. Їхнє завдання – побудувати конвеєр. Вони не наймають людину, а купують конкретну функцію – співробітник у такій компанії просто повторює те, що він уже добре вміє. Незадоволені можуть піти, і їх легко замінять іншими: зарплати в таких компаніях зазвичай набагато вищі за ринкові. Про психологію ніхто не чув і чути не хоче: головне – швидкий результат. У довгостроковій перспективі все це працює, але обходиться набагато дорожче, ніж людиноорієнтований підхід. А ще таку систему дуже непросто побудувати.
Між двома цими типами – прірва. І в цій прірві – різниця між українськими та іноземними компаніями.
Європейці вболівають за людиноорієнтованість. Американці – по-різному: там є і жорсткі компанії. Скандинави – настільки про людей, що це навіть заважає працювати.
А в Україні люблять процеси: тут багато жорстких компаній, у яких головне – х2 виручки будь-якими засобами. Перепрацювання, включеність на вихідних і штрафи в місцевих реаліях – норма. Співробітники часто не довіряють керівникам, а люди не ростуть або ростуть криво.
Я попрацював у Штатах, Європі та Англії. Скрізь пожив і можу порівняти. Чесно, працювати “там” було в кайф навіть з урахуванням англійської на рівні “так собі”, тому що ментальність – доброзичлива, людяна, з турботою про оточуючих. Це мотивувало викладатися на максимум і прокачувати ту ж мову.
В Україні, звісно, є хороші компанії, але токсичних значно більше. У практично будь-якого фахівця є історія на тему самодурства менеджера і нехтування особистими кордонами підлеглих. У мене таких – десятки.
Як вважаєте, який стиль управління ефективніший? І чи можливо досягти балансу?
