Учора я дочитала “Злочин і покарання”, яке почала аж у листопаді, але щось закрутилася. Отримала величезне задоволення, все ж таки шкільна програма в дорослому віці – зовсім інше враження. А коли на це накладається досвід психоаналітичної роботи – взагалі цукерка.
На черзі в мене була модна рейтингова книжка з інтригуючою назвою “Сміливість не подобається” і це, хлопці, просто катастрофа.
Я щиро не розумію, як могла стати бестселером абсолютно примітивно написана книжка з дуже мізерною нецікавою мовою і набором слів 1 класника (хоча, можливо, це такий переклад, звісно)… Але важливіша навіть сама суть. Автор виливає на читача потік своєї запаленої свідомості на тему психології та устрою світу, причому вельми упорото і очевидно упереджено. Порівнює теорію Фрейда з вченнями Адлера, відверто знецінюючи й критикуючи першого і звеличуючи як бога другого, цитуючи його просто як істину в останній інстанції, що само по собі безглуздо.
І найголовніше, що мене обурило: автор не залишає абсолютно жодного шансу читачеві не погодитися з його вузьколобими аргументами. Тобто там зовсім немає місця, щоб згенерувати свої думки і запитання. Він просто тупо пише вже готові сформовані й свідомо програшні думки та запитання, які нібито ставить йому його співрозмовник. А загалом фу таке продавати людям і, тим більше, називати бестселером.
Іноді мені здається, що позначка БЕСТСЕЛЕР – явний знак того, що це не треба читати. Але я періодично попадаюся. Добре, що цю книжку я взяла почитати, а не купувала.
Це, мабуть, були найбільш марно витрачений час перед сном за останній час.
Вкотре переконуюся, що набагато приємніше, цікавіше і пізнавальніше читати класику, а не ось ці ось модні книжки із саморозвитку і ось це ось все.
У них нам просто продають пережовану і часто дуже не елегантно й однобоко подану автором інформацію.
По суті ми витрачаємо свій час і гроші на чиюсь чужу рефлексію щодо якоїсь теми, замість того, щоб вивчити цю тему самостійно і відрефлексувати її самому. Зробити свої відкриття і свої висновки.
І це не про те, що нам впарюють успішно-успішні блогери, ну типу навіщо вивчати все, якщо можна заплатити гроші комусь, хто зробить це за тебе і видасть найважливіше у форматі хайлайтів, поки ти сам заробляєш мільйони і бла бла бла.
Ні. Це скоріше про позбавлення сенсу, бо в більшості випадків, не вивчивши вихідний матеріал самостійно і прочитавши тільки чиїсь хайлайти, ми банально пропускаємо те, що справді важливе, бо приймаємо за істину те, що порахував важливим хтось інший, але не даємо собі шансу знайти в початковому матеріалі своє важливе, адже воно може бути зовсім іншим або його може бути зрозумілим нами зовсім інакше.
Безумовно, це стосується тем, які дійсно цікаві. А якщо не цікаві – ну й бог із ними. Усіх знань світу не отримаєш, усіх книжок не прочитаєш.
Загалом, це я до чого: якщо ви думаєте витратити час на якийсь черговий бестселер, що обіцяє змінити ваше життя, – на смітник його. Краще почитайте класику або будь-яку хорошу художню літературу, хоч задоволення отримаєте і мозок відпочине.
А в ідеалі ще й відрефлексуєте;)
З усіх прочитаних мною не художніх книжок, мені, мабуть, щиро сподобалася тільки Антикрихкість. Якщо є, що додати до цього списку – пишіть у кометах.
А я приступаю до Доктора Живаго. На злобу дня, так би мовити.
