Ця книга про творчість. Звичайну творчість. У ній обговорюються питання про те, що таке бути художником, чому ми іноді опускаємо руки, звідки виникає прірва між тим, що ми відчуваємо, і тим, що виходить у наших творах, і чому переконання в тому, що талант необхідний, так сковує всі наші зусилля. Автори цієї книжки – художники, але обговорювані ними питання стосуються будь-кого, хто коли-небудь пробував створити щось, що називається мистецтвом.
Самі автори кажуть, що їхня книжка про те, як це – перебувати в студії або в аудиторії, за гончарним кругом або за клавіатурою, перед мольбертом або з фотокамерою в руках, намагаючись домогтися необхідного тобі результату. На Заході ця книга вже давно набула культового статусу, але вам слід прочитати її зовсім з іншої причини. Вона про те, як узяти своє майбутнє у свої руки, поставити свободу волі вище за долю, а вибір – вище за удачу. Вона – про пошук свого творчого шляху.
Культова книжка про шлях будь-якої творчої людини – перевидається на Заході з 1993 року, понад мільйон читачів по всьому світу.
***
Викладач гончарного мистецтва на найпершому занятті оголосив класу, що має намір розділити його на дві групи. Учні, які розташувалися в лівій частині студії, сказав він, будуть оцінені виходячи виключно з кількості виконаної роботи, а учні праворуч – з якості.
Процедура була простою. В останній день занять викладач приніс підлогові ваги і зважив роботи “кількісної” групи: п’ятдесят фунтів горщиків оцінювали на “відмінно”, сорок фунтів – на “четвірку” і так далі. “Якісній” групі потрібно було виконати тільки по одному горщику – але бездоганному, – щоб отримати “п’ятірку”.
(◕‿◕) Ми у Telegram: Анонси нових статей та бонусні матеріали
Наприкінці атестації виявився цікавий факт: усі роботи найкращої якості були справою рук учнів “кількісної” групи. Схоже, що в той час як “кількісна” група старанно “штампувала” горщики – і вчилася на своїх помилках, – “якісна” група вдавалася до роздумів на тему бездоганності та зрештою отримала не більше ніж грандіозні теорії та купу мертвої глини.
Якщо ви думаєте, що хороша робота є синонімом бездоганної роботи, готуйтеся до серйозних проблем. Мистецтво – це людина, омана – це людина; отже, мистецтво – це омана. Ваша робота (як і, е-е, попередній силогізм) завжди матиме якийсь дефект.
Чому?
Тому що ви людина, але ж тільки люди, незалежно від того, якими вони вродилися, створюють мистецтво. Ще невідомо, ким би ви були без своїх вад, але явно не кимось із нас.
І все-таки деякі художники (зокрема багато колишніх художників) продовжують вірити, що створення мистецтва передбачає створення бездоганних творів; те, що в такому разі статус більшості наявних творів мистецтва опиняється під питанням, вони до уваги не беруть.
Справді, більш схожим на правду вбачається протилежний принцип: недосконалість не тільки звичайна складова мистецтва, але, найімовірніше, ще й невід’ємна його частина. Енсел Адамс ніколи не прирівнював точність до досконалості, частенько згадуючи старий афоризм “найкраще – ворог хорошого”, а ще був переконаний, що якби вичікував, доки все в пейзажі не виявиться абсолютно правильним, то напевно не зробив би жодної фотографії.
Адамс мав рацію: прагнути до досконалості – значить накликати на себе творчий параліч.
