Малий агробізнес не має жодних шансів вистояти проти великих корпорацій і холдингів? А ось і ні! Фермерські господарства зараз знаходяться в набагато вигіднішому становищі, ніж їх конкуренти-важковаговики. Вони з легкістю освоюють нові напрямки бізнесу, часом навіть зовсім екзотичні, і швидко вчаться знаходити високомаржинальні напрямки. Давайте розберемося, які ніші агробізнесу будуть в тренді в найближчі роки та як на цьому заробляти.
Зміст статті:
- Всім вітрам на зло;
- Їжа та краса;
- Ягоди на експорт;
- Урожай круглий рік;
- Роги та копита;
- Переробляємо та заробляємо.
Всім вітрам на зло
Бійка за ринки? Якщо виходити з популярними та ліквідними видами продукції, то доводиться мати справу з конкурентами мало не з усього світу. Навіть великим сільгоспвиробникам в такій ситуації доводиться тяжко. Боротьба йде як за збут всередині України, так і за експорт в інші країни, де нашу продукцію приймають не так радісно, як хотілося б.
Крім того, з початку 2017 роки аграрії втратили ключову податкову пільгу – спеціальний ПДВ-режим. Переклад на загальні умови сплати ПДВ де-факто збільшив фіскальний тиск на агробізнес. І держава, на жаль, не змогла запропонувати сільгоспкомпаніям гідні компенсатори. Дотації з бюджету, доступ до яких мають лише обрані, не береться до уваги.
Фермерів всі ці холодні вітри якщо і стосуються, то дуже слабко. Малий та середній агробізнес успішно користуються спрощеною системою оподаткування, яка дозволяє оптимізувати (в хорошому сенсі цього слова) податкове навантаження. Зі збутом теж проблем менше: на невеликих обсягах виробництва набагато простіше організувати дистрибуцію та налагодити відносини і з роздрібними, і з оптовими покупцями.
Але головний козир в тому, що невеликі ферми можуть комфортно працювати в тих нішах, які агрохолдингам нецікаві через свою специфічність та обмежені можливості збуту. Великі виробники звикли виїжджати на обсягах, в той час як індивідуальні фермери навіть при малих обертах можуть отримувати непогану маржу.
Їжа та краса
Перспективним видом рослинництва залишається вирощування олійних культур, які користуються попитом не тільки в Україні, а й за її межами. Цифри говорять самі за себе: за даними Госпотребслужби, протягом січня-вересня 2017 року від нашої країни на експорт пішло 1,32 млн. тонн олійних, що вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2016 року.
В основному – соняшник. Кліматичні умови в Україні сприятливі не тільки для вирощування соняшнику, якого у нас в надлишку, але і ріпаку (його активно споживають країни ЄС, Китай, Індія), льону, сої, гірчиці, арахісу. Велика перевага нішевих олійних – в широкому їх застосуванні. Це не тільки харчова промисловість, а й фармацевтика, косметична галузь та навіть альтернативна енергетика. До того ж, олійні культури високомаржинальні. Рентабельність ріпаку, наприклад, може досягати 200%, льону -250%, сої – 30-50%. Та й вкладення окупаються відносно швидко, за 2-3 сезони.
Але олійні в більшості своїй люблять тепло, вологу і ретельний догляд. Тому для їх вирощування (крім льону) найкраще підходять південні, південно-східні і південно-західні області.
На жаль, такі культури, незважаючи на високу прибутковість, є ризиковими. Тому даний сегмент цікавий для виробника лише в тому випадку, якщо він гарантовано знайде канали збуту своєї продукції.
Відео «Вирощування соняшнику мій досвід»:
Агробізнес: Ягоди на експорт
Все більше фермери цікавляться плодово-ягідним і горіховим садівництвом. Українські ягоди непогано продаються як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. За даними компанії «УкрАгроКонсалт», протягом 2014-2016 років експорт ягід зріс більш ніж в два рази при щорічному обсязі виробництва на рівні близько 130 тисяч тонн. До слова, поставки налагоджені не тільки в ЄС, але і в країни Близького Сходу.
Ягоду можна продавати в свіжому і замороженому вигляді, а також відправляти на переробку. Саме в переробці вдається отримувати найвищу маржу при правильному підході та хорошому маркетингу.
Величезний плюс в тому, що більшість видів ягід (починаючи з полуниці і закінчуючи журавлиною) прекрасно ростуть в умовах українського клімату. І для їх вирощування підходять земельні наділи будь-якого розміру – від невеликих ділянок 0,4-2 га до великих площею в десятки гектарів. При цьому стартові вкладення становлять 7-10 тис. дол, в розрахунку на 1 га.
Плодоносити ягідні розплідники теж починають досить швидко: полуниця – через рік після посадки, малина – через два роки, лохина – через три роки після висадки. Як і в багатьох інших випадках «порода вирішує все»: успіх підприємства багато в чому залежить від вибору саджанців і догляду за ними.
«Часто буває так, що «ретельно» підібрали сорти, привезли їх з півдня Італії, але під час перших же заморозків все загинуло, і навесні 40% кущів можна викинути. Чому? Бо не слухали або не хотіли слухати фахівця, який вибирав сорти, придатні саме для нашого клімату».
Збут
Зі збутом теж не все райдужно. Оптові покупці (супермаркети, переробні підприємства) хочуть великі обсяги, тонни і десятки тонн. Тієї ж лохини з гектара можна зібрати від 1000 кг. Значить, поки розплідник не розростеться хоча б до 5-10 га, доведеться продавати дрібними партіями в роздріб. Це вимагає значних інвестицій у виробництво ягід і в подальшу їх переробку. Наприклад, в заморозку або сублімацію. Але й окупність вкладень досить висока за рахунок доданої вартості, яку в підсумку отримує фермер.
Горіхи – не менш привабливий бізнес. Але перш ніж вплутуватися в нього, потрібно враховувати, що це довгограюча інвестиція. Стартувати є сенс з 2 га, вклавши мінімум 10 тис. дол. І це лише початкові витрати. Перші роки після закладки саду підприємець прибутку не побачить, так як плодоношення настає після 4-5 років, а пік його доводиться на 7-10 рік. Так що, окупиться горіховий агробізнес в кращому випадку років через 10-12.