Малий агробізнес не має жодних шансів вистояти проти великих корпорацій і холдингів? А ось і ні! Фермерські господарства зараз знаходяться в набагато вигіднішому становищі, ніж їх конкуренти-важковаговики. Вони з легкістю освоюють нові напрямки бізнесу, часом навіть зовсім екзотичні, і швидко вчаться знаходити високомаржинальні напрямки. Давайте розберемося, які ніші агробізнесу будуть в тренді в найближчі роки та як на цьому заробляти.
Зміст статті:
- Всім вітрам на зло;
- Їжа та краса;
- Ягоди на експорт;
- Урожай круглий рік;
- Роги та копита;
- Переробляємо та заробляємо.
Всім вітрам на зло
Бійка за ринки? Якщо виходити з популярними та ліквідними видами продукції, то доводиться мати справу з конкурентами мало не з усього світу. Навіть великим сільгоспвиробникам в такій ситуації доводиться тяжко. Боротьба йде як за збут всередині України, так і за експорт в інші країни, де нашу продукцію приймають не так радісно, як хотілося б.
Крім того, з початку 2017 роки аграрії втратили ключову податкову пільгу – спеціальний ПДВ-режим. Переклад на загальні умови сплати ПДВ де-факто збільшив фіскальний тиск на агробізнес. І держава, на жаль, не змогла запропонувати сільгоспкомпаніям гідні компенсатори. Дотації з бюджету, доступ до яких мають лише обрані, не береться до уваги.
Фермерів всі ці холодні вітри якщо і стосуються, то дуже слабко. Малий та середній агробізнес успішно користуються спрощеною системою оподаткування, яка дозволяє оптимізувати (в хорошому сенсі цього слова) податкове навантаження. Зі збутом теж проблем менше: на невеликих обсягах виробництва набагато простіше організувати дистрибуцію та налагодити відносини і з роздрібними, і з оптовими покупцями.
Але головний козир в тому, що невеликі ферми можуть комфортно працювати в тих нішах, які агрохолдингам нецікаві через свою специфічність та обмежені можливості збуту. Великі виробники звикли виїжджати на обсягах, в той час як індивідуальні фермери навіть при малих обертах можуть отримувати непогану маржу.
Їжа та краса
Перспективним видом рослинництва залишається вирощування олійних культур, які користуються попитом не тільки в Україні, а й за її межами. Цифри говорять самі за себе: за даними Госпотребслужби, протягом січня-вересня 2017 року від нашої країни на експорт пішло 1,32 млн. тонн олійних, що вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2016 року.
В основному – соняшник. Кліматичні умови в Україні сприятливі не тільки для вирощування соняшнику, якого у нас в надлишку, але і ріпаку (його активно споживають країни ЄС, Китай, Індія), льону, сої, гірчиці, арахісу. Велика перевага нішевих олійних – в широкому їх застосуванні. Це не тільки харчова промисловість, а й фармацевтика, косметична галузь та навіть альтернативна енергетика. До того ж, олійні культури високомаржинальні. Рентабельність ріпаку, наприклад, може досягати 200%, льону -250%, сої – 30-50%. Та й вкладення окупаються відносно швидко, за 2-3 сезони.
Але олійні в більшості своїй люблять тепло, вологу і ретельний догляд. Тому для їх вирощування (крім льону) найкраще підходять південні, південно-східні і південно-західні області.
На жаль, такі культури, незважаючи на високу прибутковість, є ризиковими. Тому даний сегмент цікавий для виробника лише в тому випадку, якщо він гарантовано знайде канали збуту своєї продукції.
Відео «Вирощування соняшнику мій досвід»:
Агробізнес: Ягоди на експорт
Все більше фермери цікавляться плодово-ягідним і горіховим садівництвом. Українські ягоди непогано продаються як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. За даними компанії «УкрАгроКонсалт», протягом 2014-2016 років експорт ягід зріс більш ніж в два рази при щорічному обсязі виробництва на рівні близько 130 тисяч тонн. До слова, поставки налагоджені не тільки в ЄС, але і в країни Близького Сходу.
Ягоду можна продавати в свіжому і замороженому вигляді, а також відправляти на переробку. Саме в переробці вдається отримувати найвищу маржу при правильному підході та хорошому маркетингу.
Величезний плюс в тому, що більшість видів ягід (починаючи з полуниці і закінчуючи журавлиною) прекрасно ростуть в умовах українського клімату. І для їх вирощування підходять земельні наділи будь-якого розміру – від невеликих ділянок 0,4-2 га до великих площею в десятки гектарів. При цьому стартові вкладення становлять 7-10 тис. дол, в розрахунку на 1 га.
Плодоносити ягідні розплідники теж починають досить швидко: полуниця – через рік після посадки, малина – через два роки, лохина – через три роки після висадки. Як і в багатьох інших випадках «порода вирішує все»: успіх підприємства багато в чому залежить від вибору саджанців і догляду за ними.
«Часто буває так, що «ретельно» підібрали сорти, привезли їх з півдня Італії, але під час перших же заморозків все загинуло, і навесні 40% кущів можна викинути. Чому? Бо не слухали або не хотіли слухати фахівця, який вибирав сорти, придатні саме для нашого клімату».
Збут
Зі збутом теж не все райдужно. Оптові покупці (супермаркети, переробні підприємства) хочуть великі обсяги, тонни і десятки тонн. Тієї ж лохини з гектара можна зібрати від 1000 кг. Значить, поки розплідник не розростеться хоча б до 5-10 га, доведеться продавати дрібними партіями в роздріб. Це вимагає значних інвестицій у виробництво ягід і в подальшу їх переробку. Наприклад, в заморозку або сублімацію. Але й окупність вкладень досить висока за рахунок доданої вартості, яку в підсумку отримує фермер.
Горіхи – не менш привабливий бізнес. Але перш ніж вплутуватися в нього, потрібно враховувати, що це довгограюча інвестиція. Стартувати є сенс з 2 га, вклавши мінімум 10 тис. дол. І це лише початкові витрати. Перші роки після закладки саду підприємець прибутку не побачить, так як плодоношення настає після 4-5 років, а пік його доводиться на 7-10 рік. Так що, окупиться горіховий агробізнес в кращому випадку років через 10-12.
Горіхівництво – перспективний напрямок. Але важливо враховувати, що його окупність мінімум 10-12 років.
Урожай круглий рік
Овочі, трави, лікарські рослини – все це теж приносить непоганий прибуток. Причому, на відміну від ягідних розплідників або горіхів, урожай можна збирати практично цілий рік. У теплу пору – на відкритому ґрунті, в холодну пору – в теплицях.
Овочі, наприклад, будуть користуватися стабільним попитом, якщо виробник зможе на регулярній основі давати обсяги торговельним мережам або на експорт. До того ж, овочі за кордон можна поставляти не тільки в свіжому, але і в переробленому вигляді, що дозволяє максимізувати прибуток. За I півріччя 2017 року експорт консервованих томатів у країни ЄС в порівнянні з аналогічним періодом 2016 року збільшився на 12%.
Втім, і на внутрішньому ринку є де розвернутися. Тим більше з огляду на те, що для вирощування таких культур, як цибуля, зелень, салат, кріп і петрушка потрібен мінімальний обсяг вкладень на старті. Для закладки невеликої теплиці площею 15 соток потрібно інвестувати близько 7-8 тис. дол. Середня врожайність зелені становить 3 кг / кв. м, іноді 4 кг / кв. м. Відповідно за один збір врожаю теплиця принесе близько 4,5 тонн продукції, і окупиться агробізнес десь за рік.
Декоративне квітникарство, вирощування лікарських рослин – складна сфера, але і досить-таки прибуткова.
«Наприклад, дуже хороші перспективи у виробництва рулонних газонів, де дуже великий потенціал внутрішнього ринку».
Рентабельність цього напряму бізнесу коливається від 40% до 100%, і дохід може приносити як продаж готової продукції, так і молодих рослин. Хоча і ступінь ризику досить висока: підібрати саджанці, які приживуться в українському кліматі, непросто. Особливо якщо вони завезені з теплих регіонів. До того ж потрібно приділити багато уваги складу і якості ґрунтів, рівнем ґрунтових вод (іноді потрібне створення штучного водоймища), так як всі ці фактори безпосередньо впливають на обсяг і якість врожаю.
У вирощування зелені потрібно вкласти лише 7-8 тис. дол., а урожай можна збирати – круглий рік.
Роги та копита
Тваринництва багато фермерів бояться як вогню, вважаючи його збитковим і дуже витратним. Логіка в цьому є. Мінімальний обсяг вкладень, скажімо, у відкриття свиноферми становить 80-100 тис. євро.
А його фактична окупність – до 10 років. І то, за умови, що за тваринами буде належний догляд, вони не будуть хворіти, а вихід м’яса складе не менше 50-60% після обвалювання туші. До того ж є сильні конкуренти – великі свинарські господарства, які оперують тисячами голів.
Але існують і більш привабливі сфери, де ще немає серйозної конкуренції і суми капіталовкладень нижче. Створення качиної ферми виллється приблизно в 15-20 тис. дол. початкових витрат, а її рентабельність сягає 60-70%. А попит на качине м’ясо зростає, особливо в країнах Європи, а також серед споживачів халяльної продукції.
При розведенні індиків можна і зовсім домогтися рентабельності до 100%, а окупність такого вкладення становить 2-5 років. Великий плюс у тому, що індички швидко набирають вагу, стійкі до захворювань, мають високе співвідношення забійної ваги до живої (близько 80%) і відносно низьку собівартість вирощування при високій ціні реалізації. Якщо ж на території господарства побудувати забійний цех, придбати обладнання для глибокої переробки м’яса та запропонувати широкий асортимент продуктів (від свіжого м’яса до ковбас і напівфабрикатів), реально домогтися ще більшого прибутку.
Рибне господарство? Цілком можливо. Наприклад, 10 тонн коропових видів риби через два роки можна перетворити і в 100 тонн. Складність в тому, що обсяг споживання риби на душу населення в Україні падає ось уже кілька років поспіль. Він становить 8,5-10 кг на людину, що, за даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), вдвічі менше, ніж в середньому по планеті. Тому ще перед тим, як інвестувати в розведення риби, потрібно спланувати збут. Найкращий варіант – домовлятися з торговельними мережами або ресторанами, які забезпечать стабільні закупівлі.
Бізнес на розведенні індиків окупиться мінімум за 2 роки, а його рентабельність сягає 100%.
Переробляємо та заробляємо
При сумі інвестицій від 100 тис. доль. і вище є резон придивитися до бізнесу зі зберігання, переробки та доставки сільгосппродукції. Невеликі господарства не можуть собі дозволити власні потужності зі зберігання та вторинної обробки, так що потреба в них досить висока.
Мінімальна сума вкладу в елеватор для перевалки зернових та олійних культур обсягом близько 5000 тонн становить 400-500 тис. дол. Середній термін окупності -2,5-3,5 роки. Зрозуміло, успіх такого проекту сильно залежить від завантаження ємностей, прилеглої транспортної інфраструктури (автомобільних магістралей, шляхів з/д сполучення) і близькості агрогосподарств. Адже логічно, що чим більше концентрація виробництв навколо елеватора – тим вище буде прибутковість бізнесу.
Інвестиції в переробку дають можливість отримувати максимальний прибуток за рахунок випуску продукції з високою доданою вартістю (соків, джемів, консервації і т.д.). Більш того, підприємство цілком може виробляти продукт не тільки під власною торговою маркою, але і надавати свої потужності партнерам, що в підсумку прискорить окупність вкладень до 2-3 років.
Не менш приваблива і сільгосплогістика. В Україні як і раніше відчувається дефіцит потужностей з перевалки продукції та її транспортування. Нюанс лише в тому, що і суми вкладень в даний напрямок обчислюються мільйонами доларів. Але якщо об’єднати зусилля декількох інвесторів, то захід буде гарантовано успішним, і вже через 2-4 роки агробізнес почне працювати в «плюс».
Нехай ваш агробізнес буде успішним!
Хтось каже, що код – це поезія. Я з цим згоден на всі 1000 %! У своїй роботі завжди намагаюсь доводити розпочатий проект до ідеалу. QA-менеджер, Site-tester.
