Із самого раннього дитинства нас оточує система, однією з функцій якої є створення сприятливих умов для нових знайомств і набуття друзів. Дитячі майданчики, садочок, навчання, всілякі курси, спортивні секції, двір зрештою. Дитина буквально перебуває в середовищі, створеному для вирощування нових зв’язків і розвитку соціальних навичок.
Але навіть у такій комплексній і багаторівневій системі при зміні школи/переїзді в інше місто процес пошуку “своїх людей” не тільки займає час, а й майже завжди буде некомфортним для шукача.
Після закінчення школи та університету кількість таких зв’язувальних груп і ситуацій різко знижується, а у випадку з віддаленою роботою може доходити взагалі до нуля.
Дорослим, які бажають завести нові знайомства, часто радять знайти клуб за інтересами, знайти людей, які мають те саме захоплення. І це гарна порада: справді, потрібно шукати дорослий еквівалент пісочниці, те місце, де люди орієнтовані на встановлення зв’язків.
Тут я зроблю невеличкий відступ і скажу, що в професійному середовищі є один справді непорушний і найефективніший інструмент для розвитку як бізнесу, так і особистих скілів – спілкування. Уміння заговорити, зацікавити й запам’ятатися потенційному роботодавцю, представнику великого клієнта або досвідченому колезі – безцінне.
Що більше ми замикаємося і саботуємо соціальні взаємодії, то дієвішим стає такий інструмент і тим нижчою конкуренція серед тих, хто може знайти в собі сили “заговорити з незнайомцем”.
Так от, повернемося. Знайти клуб за інтересами, чи то баскетбольна команда, чи то гурток з малювання, чи то нішева конференція, – це лише адміністративна частина пошуку друзів і, скажімо так, доволі проста його частина.
Куди складнішим завданням є подолання незручності та страху відмови від спілкування, які, як нам здається, ми залишили в коридорах школи.
Коли мене запитують про те, як я поборов свої страхи публічних виступів, розслабленого нетворкінгу та зустрічей із незнайомими людьми, то я зазвичай відповідаю щось на кшталт “змусив себе погоджуватися на всі без винятку виступи”.
І це правда – у доковідні роки я виступав із доповідями і в закритих бізнес-клубах на 20 осіб, і на найбільших конференціях на 5000 глядачів. І в Киргизстані, і в Болгарії, і в Одесі, Києві, Львові, Харкові, Чернівцях.
Мені було не так важливо, де я виступаю, я качав м’яз публічних виступів і знайомств із нескінченною низкою нових людей.
Але в усьому цьому була і хитрість. Мені завжди було страшно першим заговорити з незнайомцем, тож я зробив усе для того, щоб незнайомці першими починали говорити зі мною.
Значно пізніше я дізнався, що є кілька теорій динаміки знайомства з новими людьми. Вони досить очевидні, десь застосовуються нами інтуїтивно, але нагадати про це зайвим не буде.
- The liking gap. Коли ми спілкуємося з незнайомими людьми, то зазвичай ми подобаємося їм більше, ніж самі припускаємо. Після розмови нам (чомусь) здається, що ми не сподобалися цій людині, але найчастіше все зовсім навпаки.
- The acceptance prophecy. Коли ми припускаємо, що подобаємося іншим людям, ми стаємо більш милими і доброзичливими з цими людьми. І це призводить до того, що ці інші люди своєю чергою відповідають нам теплом.
- The theory of inferred attraction. Людям подобаються ті, кому, на їхню думку, вони самі подобаються. Що більше ми можемо показати іншим, що вони нам подобаються і ми їх цінуємо, то краще.
Загалом, якщо нетворк для тебе – проблема, то пам’ятай, що для всіх інших процес вибудовування зв’язків також складний і сповнений дискомфорту, але водночас більшість тих, хто прийшов на нетворкінг, хочуть поспілкуватися.
Ти подобаєшся людям, залишилося тільки, щоб люди сподобалися тобі.
Sad But True | Андрій Чумаченко
