Ви сидите на важливій відеозустрічі, підходить ваш собака і починає вас кусати за п’яту. Ви намагаєтеся його відштовхнути і не подати виду. Співрозмовники собаку вашу не помітять, але побачать вашу неприродну поведінку: усю зустріч ви сидітимете з перекошеним обличчям, смикатимете ногою і думатимете тільки про собаку.
А ось якщо зізнатися:
Вибачте, собака прийшов кусати мене за п’ятку.
То у вас одразу з’являється простір для дій: можна показати свого собаку в камеру і разом посміятися, можна вивести його з кімнати, можна кинути йому іграшку. Сказали про незручність – і відразу відкрилося так багато варіантів для дій.
Ось як це працює на інших прикладах:
Великий начальник не відповідає на лист, терміни підтискають, нагадувати і квапити якось ніяково – так і скажіть!
Мені ніяково, що доводиться нагадувати вам про прохання…
Стали писати повідомлення давньому знайомому і побачили, що колись давно проігнорували його прохання – так і скажіть!
Побачив, що від тебе було прохання, вибач, що не відповів.
Помилилися і назвали людину не тим ім’ям (Івана Петрова, наприклад, назвали Петром) – визнайте незручність!
Прошу вибачення за прикру помилку в імені – мені дуже незручно.
Доводиться завантажувати колегу завданнями на вихідний – не вдавайте, що все гаразд, визнайте незручність.
Вибач, що прошу тебе зробити це у твій вихідний.
Щойно з’являється незручність, яка нависає темною хмарою, одразу показуйте на неї пальцем. Як правило, незручність не витримує такого вказівки, і одразу розсипається.
