Скільки себе пам’ятаю, мені було складно робити що-небудь регулярно.
У школі на змаганнях я бігала короткі дистанції. Один раз постарався – і ти переможець, йдеш пити воду і відпочивати. Зовсім не те саме, що навертати одне за одним кола на стадіоні.
В університеті я діставала конспекти за кілька днів до іспиту і здійснювала подвиг витримки в останню ніч. Готуватися заздалегідь і потроху здавалося на рідкість похмурою затією.
На роботі певному графіку я віддавала перевагу вільному. Працюй хоч удень, хоч уночі, головне результат. На ділі, щоправда, частіше працюєш і вдень і вночі, зате ніби як уникаєш тієї самої рутини.
Так, слово рутина викликало тугу. Мені малювалося життя, років так після 60, коли вже не підкорюєш вершини і відкриваєш нові горизонти, а мрієш про будиночок біля озера і про обід за розкладом.
Так би тривало й далі, але восени минулого року я зважилася на великі зміни. Поставила на паузу дослідницькі проєкти, вийшла зі студії, яку з партнерами розвивали 3 роки, і почала консультувати як психолог.
Якщо ви починали нові великі справи, то напевно знаєте, що це як робити кроки в невагомості. Начебто і крокуєш, і рухи правильні, а подивишся збоку – просто перебираєш ногами в повітрі.
Я розуміла, що втратила стійкість без звичної справи і доходу, і мені потрібна тверда опора, щоб відштовхнутися в потрібному напрямку.
Тоді я почула ідею, що опорою може стати рутина. Те, що ми робимо регулярно, дає відчуття контролю і безпеки. Створює острівець сталості в житті, яке не вирізняється постійністю. Коли є передбачуване і зрозуміле, простіше йти в нове і незрозуміле. Такий закон розвитку.
Я вхопилася за цю ідею і почала впроваджувати рутину у своє життя. Спочатку була зарядка вранці. Потім медитація, щоденник, харчування, соц мережі. Експериментувала з набором практик, з часом виконання, з тим, як адаптувати рутину в поїздках і на канікулах. Одне починала, інше кидала і, нарешті, зібрала комбінацію, якою задоволена.
Уже через 2-3 тижні я зрозуміла, що рутина працює. День проходив енергійніше, якщо зранку я робила те, що мене підтримує. З’явилася структура дня, яка допомагала утримувати увагу на важливому. Я стала краще відчувати своє тіло і розуміти, коли справді втомилася, а коли я чогось не роблю через високі вимоги до себе чи страх провалитися.
За 9 місяців експериментів у мене накопичилася пачка порад собі тій, яка вже хоче регулярно робити зарядку, але ще бентежиться при думці “це ж щодня треба робити”. Поділюся ними в наступному тексті.
5 порад собі, як полюбити рутину
Ось поради, які я подумки відправляю в минуле, щоб підтримати себе на цьому шляху.
- Дай відповідь, навіщо тобі рутина. Без цього можна і не починати. Що хочеш отримати, коли думаєш – було б добре робити йогу щодня? Бути бадьорою зранку без кави? Чи легко засинати ввечері? Або щоб спина не боліла? Чи голову розвантажити? Не прив’язуйся до практики, визнач для себе результат. Тоді стане зрозуміло, яку рутину робити і коли.
- Знайди рутину, яка тобі підходить. Якщо всі навколо медитують, не означає, що і тобі потрібно. Є тисяча способів розвантажити голову і стільки ж, щоб додати бадьорості. Обирай ті, що зараз для тебе доступні та приємні.
- Почни з малого. Вибери те, що подобається і роби щодня. Обсяг не важливий, важлива регулярність. Якщо в день є хвилина – роби хвилину. Поступово захочеться не хвилину, а дві робити, а потім десять.
- Нехай рутина буде гнучкою. В один день ти почуваєшся на 100%, а в інший – на 10%. А в третій, їдеш у подорож. Нехай рутина це враховує. Якщо сьогодні ти не можеш порухатися на килимку 20 хвилин, зроби кілька рухів на стільці в перерві.
- Одного разу тобі захочеться пропустити. Це нормально. Запитай себе, чому не хочеться. І спробуй відчути, чи варто дати собі відпочинок або навпаки, трохи підштовхнути. З часом ти будеш зрозумієш, коли варто собі потурати, а коли виховувати. Як хороші батьки.
