Отже, люди люблять прибрехати. Тож хочеться цю брехню виявити. Найпростіше – помітити:
Щось ти соваєшся! Занервував, брехунець!?
Люди інтуїтивно думають, що людина, яка обманює, схильна нервувати. Отже – щоб визначити шахрая, слід шукати ознаки нервозності.
Вони знайдуться. Тільки ось, думаючи про негативні наслідки, люди нервують і кажучи правду. У важких ситуаціях трясе всіх. Тож, нервозність – одна з найнезначніших ознак обману.
Зайдемо з іншого боку. Коли ми брешемо, то намагаємося приховати, що насправді коїться всередині нас.
Заняття непросте. Хвалячи ідіотський план начальника – треба зображати радість у голосі. Напружувати мислення в пошуку переконливих аргументів “чому все так здорово”. Загалом – контролювати власну поведінку, демонструвати неприродні реакції, при цьому намагаючись поводитися “як зазвичай”. До того ж, ми побоюємося викриттів і насмішок.
У результаті, як пише Тріверс, відмітна якість брехні – вона трудомістка. Брехня – дія з високим когнітивним навантаженням.
Коли людина придумує брехню на ходу, їй доводиться мобілізовувати всі когнітивні здібності. Енергія йде на напружені роздуми, дотримання “придуманого плану”. Сил на метушню в прямому сенсі не вистачає.
Навіть у дрібницях. Наприклад, ми моргаємо часто, коли нервуємо. Розв’язуючи задачу з математики – навпаки. І от коли людина бреше – вона теж моргає рідше. А ще – частіше замовкає. Голос, через підвищений м’язовий тонус, зривається на високий. Причому, зазвичай, на ключовому слові фрази.
Мова спрощується. У стилі – “вранці я прийшов на роботу”. Звичайна ж людина говорить щось на кшталт:
Та блін, дитина знову 10 хвилин одягалася, а мені її в садочок, автобус пропустив, тільки до 9.05 встиг.
Ну що ж. Сподіваюся, тепер нам буде трохи простіше розпізнавати чужу брехню.
