“Відчуття дихотомії – або пахати, або ставити кар’єру на друге місце. Як сумно, що в нашій культурі і, зокрема – мові, мало яскравих формулювань і образів, щоб говорити про старанну роботу без ось цього смислового нальоту пригнічення себе і саморуйнування”…
Кругом і всюди пропагується цінність турботи про себе, і я її дуже поділяю. І в останні 1-2 роки я ставила турботу про себе в пріоритет. Та й було про що піклуватися – фізичне і психологічне здоров’я вимагали уваги та заважали кар’єрі. Здоров’я виправилося, і мені захотілося працювати старанніше і досягати більших результатів. Більше давати світу і людям, створювати нове, бути більш відданою своїй справі, більше вкладатися в нарощування експертизи.
І у своєму внутрішньому діалозі я помітила протиріччя. Я формулюю намір: “я буду work hard”, і формулювання зрозуміле і чітке, і навіть викликає деякий душевний підйом і стимулює до дій. У голову приходять також орати, фігачити, гарувати. Малюються картинки успішного успіху, “п’ятирічка за чотири роки” тощо. Система винагороди радісно плескає в долоні й чекає на чудесні перспективи виживання і розмноження, а отже – вже готова виділяти дофамін на мої подвиги.
Але потім встряє цінність турботи про себе. Слово hard перекладається як жорстко, твердо, важко. Вколювати й орати – асоціація з мимовільною працею. Я зіщулююся. Система винагороди дофамін не видає: ой, які галери – повернімося в режим “турботи про себе”))
Відчуття дихотомії – або пахати, або ставити кар’єру на друге місце. Як сумно, що в нашій культурі та, зокрема – мові, мало яскравих формулювань і образів, щоб говорити про старанну роботу без ось цього смислового нальоту пригнічення себе і саморуйнування.
Але можна ж і по-іншому – терпляче, регулярно, методично, уважно, старанно. Із сильної відданості своїй справі і сильного бажання цю справу робити добре. Відмінність від “пахати” не в інтенсивності, а у фокусі – створювати чи руйнувати.
Якщо фокус – творити та створювати, це одна справа, тут ми суб’єкти.
… Таке ставлення дає ресурс і сили долати перешкоди. А якщо спочатку фокус – працювати до втрати пульсу, ходити з синцями під очима, вичавлювати себе як лимон і гордо зватися “трудоголіком” – це інше, з’являється відчуття, що ти вже не суб’єкт діяльності, а інструмент. З таким посилом і до вигорання недовго…
Мені на думку спадає образ турботи про сад. Доводиться рихлити землю, садити насіння, регулярно поливати, викопувати бур’яни. І поступово виростають кущі та дерева, квіти та плоди. Або, наприклад, вирощувати бонсай. Це може бути важка робота, але для мене в цьому образі фокус на турботі.
У кінематографі таке можна побачити в японському серіалі “Кухар імператора”. На початку серіалу герой проявляє себе як ледачий і неамбіційний юнак, але потім він відкриває для себе кулінарію і починає завзято прагнути стати успішним кухарем. На своєму шляху він долає колосальні труднощі та поневіряння – особливо наприкінці, коли Японія програє у світовій війні. Але його ніяк не назвеш жертвою – це сильна людина з великою відданістю своїй справі. І вкладав усього себе він не з установки “працювати треба жорстко”, а якраз із пристрасті до справи, потім – із тієї самої турботи, але про імператора.
Другий серіал, теж японський, – “Маканай: готуємо для дому Майко”. Він набагато легший і Більш невимушений, ніж “Кухар імператора”. Головна героїня стає на шлях маканай – кухаря, який готує для персоналу. Це непрестижна і непроста професія, але вона готує з величезною пристрастю і ніжністю. Ба більше – у своїй відданості справі вона знаходить умиротворення і спокій.
А для вас старанна робота – це як? Який образ для вас надихає?
