Жив-був розумний менеджер Герасим. Якось йому в проєктну команду знадобився співробітник. Герасим, зрозуміло, звернувся до ейчарів. Там йому виділили помічника. У сучасному світі “помічник” говорять тільки старпери (старпери, а не стартапери!), треба говорити “ейчар-бізнес-партнер”.
Ну і взявся бізнес-партнер за справу – надсилав резюме кандидатів і призначав Герасиму з ними зустрічі. Тільки призначав він їх якось дивно – то о восьмій ранку, то о пів на восьму вечора.
Герасим був людиною відповідальною і справно зустрічався з кандидатами і пізно ввечері, і рано вранці. І в кафе. А одного разу навіть у сквері на лавочці. Думаю, якби Герасиму сказали приїхати на зустріч у лазню, він би засмутився, але все одно приїхав би.
Герасим просив призначати зустрічі в робочий час, але бізнес-партнер тільки руками розводив, мовляв, хто ж поїде на співбесіду в середині робочого дня.
Минали тижні, Герасим мотався по зустрічах. І одного разу він вирішив, що робота бізнес-партнера полягає не тільки в механічному призначенні зустрічей, а й у тому, щоб домовитися з кандидатом і привести його до офісу в зручний час.
Але як переломити ситуацію?
І Герасим придумав просте, ні, дуже просте рішення – відмовився ходити на інтерв’ю без бізнес-партнера. Хочеш зустріч о восьмій? Будь ласка, але мені потрібна твоя участь. Не хочеш? Тоді давай я з твоїм керівником обговоріть, чому ти не хочеш, і як тобі допомогти захотіти.
І тут же графік зустрічей змінився кардинально, всі вони стали проходити в будні, в інтервалі з дев’ятої до шостої.
Цей спосіб прекрасний. Якщо вам нав’язують погане рішення, нехай розділять із вами всі наслідки. Безглуздий графік, невдалий час зустрічі, незручний інструмент, неприємного співробітника та інший дискомфорт.
Завжди є спосіб поділитися – і люди одразу ж замислюються, чи те вони роблять, і чи правильно чинять.
