- Професор Фелпс з австралійського університету провів цікавий дослід. Протягом місяця він розбивав студентів на групи з чотирьох осіб і доручав їм за 45 хвилин вирішувати управлінські задачки. Найкраща команда отримувала приз у 100 доларів.
- Студенти не знали, що в деякі групи підсаджували спеціальних людей, які грали доручені їм ролі. “Байдужий” – чувак, який сідав у групу, закидав ноги на стіл і занурювався у свій телефон. “Єхидна” – який під час обговорення робив саркастичні зауваження на кшталт “Ви що, знущаєтеся?”, “Ви, напевно, ніколи раніше ніким не керували”. “Песиміст” – який мав такий вигляд, наче вчора померла його улюблена кішка, і висловлював сумніви в тому, що завдання можна розв’язати, і в тому, що ця команда здатна це завдання розв’язати.
- Фелпс виявив, що навіть у тому разі, коли решта три члени групи були здібними та мотивованими учнями, неконструктивна поведінка лише одного члена групи знижувала ефективність усієї групи на 30-40%.
- Виходить, що ефективність команди більше залежить від того, чи є в ній хоч один слабкий учасник – а не від того, скільки в ній учасників сильних.
- Висновок. Завдання керівників та ейчарів полягає не в тому, щоб допомагати сильним співробітникам, а в тому, щоб позбуватися всіх слабких. Сильні впораються і самі, якщо слабкі не будуть розкладати навколишнє середовище.
P.S. це дуже яскраво виражено у тваринному світі, вони завжди позбуваються слабких особин, щоб врятувати решту зграї.
