Siemens: як будувався один із найбільших технологічних концернів світу

Siemens: як будувався один із найбільших технологічних концернів світу

У цій темі пропонуємо дослідити історію Siemens, яку було створено 1847 року Вернером фон Сіменсом, що пройшла шлях від будівництва телеграфних ліній до багатогалузевого конгломерату, що працює в 190 країнах світу, пережила дві світові війни, всілякі кризи та великий корупційний скандал.

За час свого існування Siemens подарувала світові багато речей, починаючи з трамваїв і тролейбусів і закінчуючи сучасними розробками в галузі енергетики, зв’язку та медицини. Засновника концерну Вернера фон Сіменса зазвичай ставлять на один рівень із Готлібом Даймлером, Карлом Бенцем та іншими найвидатнішими німецькими і світовими винахідниками.

Наразі Сіменс займається скоріше “важкою” промисловістю – будує поїзди, займається різного виду енергетикою (у т.ч. “чистою” – вітряки, сонячна енергія), медициною (різного роду томографії та радіографії). Однак крім цього Siemens є і стратегічним партнером Nokia – будучи одним з найбільших постачальників телекомунікаційного обладнання під брендом Nokia Siemens Networks.

З побутової техніки під цим брендом зараз можна зустріти таку продукцію: плита (варильні поверхні, духові шафи), холодильник, кавова машина siemens, пральна та посудомийні машини, тощо. Проте вибір продукції є досить скромний. Наприклад, в Україні  продається лише декілька моделей пральних машин.

Якщо дивитися на всю історію компанії, то можна побачити, що компанія більше полюбляє великі та важкі проєкти й завдання. На жаль Сіменс Мобайл не прижилась, проте залишила яскравий слід в історії мобільних телефонів, завоювавши неймовірну популярність в Україні.

Створення Siemens & Halske

Вернер фон Сіменс народився 1816 року в Пруссії в містечку неподалік Ганновера. Його батько займався сільським господарством і, на думку більшої частини джерел, без особливих успіхів. Майбутній підприємець здобув домашню освіту, після чого з відзнакою закінчив гімназію в Любеку. Під час навчання Сіменс багато часу приділяв точним наукам. Після цього вирушив до Берліна, де намагався вступити до королівської гвардійської артилерії.

Там його прийняти відмовилися, але порадили вступити до артилерійської бригади в Магдебурзі. Там він зміг працевлаштуватися і його одразу ж відправили вчитися в інженерно-артилерійське училище. Після навчання Сіменс отримав звання лейтенанта.

За дивним збігом обставин у 1839 і 1840 році померли його батьки. Вернер був старшою дитиною в сім’ї, і турбота про десятьох братів і сестер лягла на його плечі. Сіменс розумів, що зарплати лейтенанта недостатньо для забезпечення сім’ї. Частину братів і сестер він розподілив по родичах. Однак він прагнув підтримувати їх фінансово. Бувши талановитим інженером він вирішив, що його вміння можуть стати джерелом додаткового прибутку.

Уже 1842 року він запатентував перше відкриття – спосіб гальванічного золочення та сріблення. Брат Вернера – Вільгельм – запатентував його ще й у Британії, а згодом знайшов там покупця і заробив 1500 фунтів. Це відкриття дало змогу Сіменсу зміцнити своє фінансове становище. Є відомості, що частину експериментів йому довелося зробити у в’язниці. Сіменс опинився там через те, що брав участь у дуелі як секундант.

У 1847 році було представлено ще один винахід Сіменса – стрілочний телеграфний апарат. Розробка перемогла в державному конкурсі і була визнана придатною для використання в телеграфній мережі. Телеграф Сіменса зацікавив не тільки уряд і військових, а й інженера Йоганна Георга Гальске, який згодом стане бізнес-партнером Вернера. Вони спільно займалися дослідженнями, у майбутніх успіхах Сіменса Гальске зіграв чималу роль. До речі, Сіменс успішно просував свою розробку військовим і навіть був включений до комісії генштабу, що займається переходом на електротелеграф.

Є відомості, що на той час Сіменс у листі своєму братові Вілгельму повідомляв, що має намір займатися телеграфом далі незалежно від того, чи доведеться йому робити це в армії. У 1847 році Сіменс і Гальске створили спільну компанію Telegraphen-Bauanstalt Siemens & Halske. Її головною метою була електротелеграфія.

Утім, поступово коло робіт компанії сильно розширилося на інші галузі – зокрема механіку й оптику. Там також випускалися електроіндуктори та електросигналізації. Сімменс, попри те, що став партнером і співзасновником, офіційно в компанії не працював, а продовжував військову службу. На ділі він жив поруч із майстернею і наполегливо працював у вільний час.

Стартовий капітал підприємству забезпечив кузен Вернера – він вклав 6842 талерів і отримав близько 20% доходів підприємства. Першим глобальним досягненням Telegraphen-Bauanstalt Siemens & Halske стало створення телеграфної лінії сполучення між Берліном і Франкфуртом. Ця значуща подія відбулася 1849 року. Того ж року Сіменс залишив військову службу, пробувши на ній 15 років. Причиною відходу стала компанія, де він із кожним днем був дедалі потрібнішим.

У 1850 році в Siemens & Halske почалися проблеми. Прокладені неглибоко під землею і недостатньо ізольовані телеграфні лінії показали свою ненадійність. Сіменс це передбачав і взявся за розв’язання цієї проблеми, розуміючи, що успіх дасть йому змогу обійти конкурентів.

Але правильні ідеї Сіменса не знайшли відгуку в уряді Пруссії. На початку 50-х років у цій країні телеграфна мережа вже була фактично побудована. З’явилося також телеграфне відомство, головою якого став Фрідріх Ноттенбом. У нього був досвід у технічній галузі і він не заперечував проти усунення неполадок, що виникали в підземних телеграфних лініях.

Сіменс звернувся до нього зі своєю доповіддю щодо ситуації та причин її виникнення. Колишній військовий інженер і вчений, схоже, відзвітував надто прямолінійно, що у спілкуванні з чиновниками не завжди буває найкращою стратегією. Фактично Сіменс звинуватив у всіх проблемах економію під час прокладання ліній.

Ноттенбом цю думку не підтримав і зробив із доповіді свої висновки. До Сіменса він став відчувати винятково ворожі почуття, а тому використовував свій вплив для того, щоб позбавити Siemens & Halske держзамовлень. Голові телеграфного відомства зробити це було надзвичайно легко.

Так компанія Сіменса опинилася у скрутній ситуації і деякий час перебувала на межі розорення. Щоб вижити, довелося розширюватися на інші галузі та починати світову інтеграцію. Фірма почала виробляти і поставляти залізницям сигнальні електроустановки. Ще однією розробкою стали турбінні лічильники кількості витраченої води. Їх замовляла Велика Британія.

Більшість джерел сходиться на думці, що Siemens & Halske вижила завдяки російським контрактам. У 1851 році компанія поставила туди 75 телеграфних апаратів. На той момент у країні була тільки одна телеграфна лінія між Санкт-Петербургом і Москвою. Ринок здався Сіменсу перспективним, і він сам вирушив до Росії, зумівши отримати там замовлення. Потім він призначив свого брата Карла торговим представником у Росії.

З 1853 року компанія почала будівництво величезної телеграфної мережі, що проходить через всю Російську імперію. Її довжина становила 10 тисяч кілометрів. Усе було зроблено на високому рівні – Сіменс у процесі угоди пообіцяв, що якщо протягом 6-12 років з’являться неполадки, не зазначені в договорі, компанія візьметься за оновлення цілих ділянок лінії.

Звучало це як мінімум дорого, і Сіменс сам нервував з приводу цього пункту. Але на той момент підприємець зробив висновки з деяких ранніх проектів, і компанія працювала на території Росії ретельно. Висока якість роботи зрештою захистила Siemens & Halske від непередбачених проблем і дала змогу називати російську телеграфну мережу найкращою в Європі. Тільки Російською імперією Сіменс не обмежився і охоче виконував замовлення інших країн, зокрема Швеції. Успіхи за кордоном дали змогу Siemens & Halske успішно пережити європейську кризу 1857-1858 років.

Вернер Сіменс продовжив винахідницьку діяльність. Протягом 50-х років до його винаходів слід віднести спеціальний прилад, що фіксує несправність лінії і в міру можливості не дозволяє їй поширюватися далі. Ним було також розроблено метод множинного використання дроту.

На початку 60-х років Siemens брала участь у прокладанні підводних телеграфних кабелів у відкритому морі. Перша спроба, зроблена наприкінці 1850-х років, була успішною, і компанії вдалося з’єднати подібним чином Кальярі і Бон. У 1864 році Siemens & Halske отримала контракт на прокладання підводного телеграфного кабелю між Картахеною та Ораном.

Вернер фон Сіменс

Цього разу підприємцю зрадила удача, і три спроби закінчилися провалом. До речі, частина джерел стверджує, що зрештою Сіменс усе ж домігся свого, а інші – навпаки. У будь-якому разі, компанія зіткнулася там із великими труднощами, що негативно вплинули на її репутацію.

У 1867 році з компанії пішов Гальске. Причин було кілька – йому не сподобався ризик, на який наразилася Siemens & Halske в процесі прокладання телеграфної лінії між Ораном і Картахеною, та й загалом він не підтримував політику Сіменсів щодо подальшого розвитку компанії.

У той самий період Сіменс був зайнятий розробкою одного зі своїх найважливіших винаходів – динамо-машини, яку представили 1867 року. Розробка забрала у підприємця 12 років, але по суті це був перший електрогенератор, і його вплив на технологічний прогрес переоцінити складно. Зокрема, вона дала можливість виробляти шахтні електровентилятори, відбійні електромолотки та багато іншого. Сам Сіменс знайшов своїй розробці безліч неординарних застосувань.

Індо-європейський телеграф

У 1868 році було розпочато один із найбільших проектів ранньої історії компанії – будівництво Індо-Європейської телеграфної лінії. Іноді цю лінію називають Лондон-Калькутта. На той момент її створення було необхідним, але сама реальність проєкту виглядала сумнівною. Сіменса не сковували різні обмеження і побоювання – він запропонував побудувати лінію протяжністю в 11 тисяч кілометрів, збирався впровадити абсолютно нову систему і розробив спеціальний телеграфний апарат. Є відомості, що ця ідея просувалася зусиллями братів Сіменсів, які кілька років вели переговори в країнах, через які мала проходити лінія, починаючи з Російської імперії і закінчуючи Персією.

У 1868 році в Англії було зареєстровано Індоєвропейську телеграфну компанію. Її статутний капітал становив 450 тисяч фунтів. Сіменсу довелося внести 90 тисяч фунтів як гарантійний платіж. Величезну на ті часи суму він, завдяки широкій мережі знайомств, зумів зібрати за кілька днів, не беручи кредит у банку. Будівництво тривало два роки, і лінія проходила, зокрема, через Німеччину, Російську імперію і Персію.

Передача повідомлень цією лінією між Лондоном і Калькуттою займала всього лише 28 хвилин. Тоді це виглядало фантастикою. Індо-Європейський телеграф перебував в експлуатації до 1931 року. При цьому 1871 року він був на певний час виведений з ладу – через землетрус на узбережжі Чорного моря кабель зазнав пошкоджень.

У 1871 році Сіменсу запропонували знову зайнятися прокладанням підводних кабелів. Це зробив один із найбільших німецьких банкірів, який мріяв про трансатлантичну телеграфну лінію. Сіменс був готовий узятися за проєкт, але мав певні побоювання щодо успіху місії. Він усе ще пам’ятав про невдачі під час прокладання кабелю між Ораном і Картахеною. Із запропонованого проекту нічого не вийшло, і до стадії реалізації він так і не дійшов. Брати Сіменс, утім, були готові його реалізувати і вирішили діяти в цій галузі активніше.

Вони спробували знайти надійного замовника на трансатлантичну телеграфну лінію. Справа просувалася насилу через велику кількість конкурентів, які не рахувалися з коштами. Часом справи доходили до наклепу і саботажу. У підсумку в 1873 році Сіменси все ж отримали контракт на прокладання телеграфної лінії між Ірландією і США.

У 1874 році було спущено на воду корабель-кабелеукладач CS Faradey. Його власником була компанія Siemens, а частину інноваційних технологій розробив особисто Вернер Сіменс.

CS Faradey

Прокладання кабелю між Ірландією і США було розпочато з перевірки його якості. Попри всі вжиті зусилля, він одного разу все ж порвався в Атлантиці. На CS Faradey в той час був присутній Карл Сіменс, який розумів, що компанія за крок від фіаско. У цих умовах він вирішив не здаватися, і протягом семи годин команда шукала кабель за допомогою пошукового якоря. Спроба увінчалася успіхом. У майбутньому Сіменсу вдасться створити ідеальний кабель для телеграфної лінії між Європою і США.

Конкуренти продовжували діяти проти Siemens у колишній манері. Так, 1874 року через пресу було поширено новину про те, що CS Faradey зіткнувся з айсбергом і потонув. Для Вернера Сіменса це було важким випробуванням. Він того дня публічно виступав на честь введення його в Академію Наук. Деякі суперники Siemens навіть виловлювали прокладені Siemens кабелі і розрізали їх. Але компанія впоралася з усіма складнощами і в підсумку проклала ще мінімум п’ять трансатлантичних ліній.

У 1877 році до Німеччини дійшов один відомий американський винахід – багатофункціональний телеграф Белла або простіше – один із перших телефонів. Siemens за завданням поштового відділення налагодила у себе їхнє виробництво. Вернер Сіменс ставився до них трохи з іронією, доки не зрозумів, що це не лише популярна іграшка, а й майбутнє цілої галузі. Потім винахідник зробив кілька власних розробок у цій сфері та почав ними торгувати.

Наприкінці 70-х та протягом 80-х років Сіменс здобув абсолютне визнання як у себе на батьківщині, так і в усьому світі. У той час він реалізовував урядові проєкти з освітлення шахт. Особливо пам’ятною стала Берлінська виставка 1879 року. Саме на ній Сіменс представив першу електричну залізницю.

По суті це був електролокомотив із кількома вагонами, який підприємець мав намір використовувати під землею. Проїхатися на ньому захотіла величезна кількість людей. У 1880 році він представив перший електричний підйомник. Через рік Siemens запустила перший трамвай у Берліні.

Вернер Сіменс тим часом взявся за амбітний проект – першу спробу створити берлінське метро. У 1882 році було запущено пробну лінію, на якій використовувалися пробні версії тролейбусів. Всупереч успіхам Сіменса і готовність використовувати найновіші методи глибинного будівництва, проект буде реалізовано набагато пізніше і вже сином Вернера – Вільгельмом. До речі, у 80-х роках компанія закінчила ще один великий проект – систему освітлення Зимового палацу. Сам Вернер Сіменс був настільки задоволений нею, що називав найдосконалішою у світі.

У 1880-х роках Сіменс поступово відходив від керівництва компанією. У той час він встиг укласти договір з компанією DEG, глобальною метою якої було впровадження електричного освітлення по всій Німеччині. Згідно з угодою, DEG отримувала право на виробництво за патентами Siemens, а натомість закуповувала обладнання та матеріали тільки у компанії Сіменса. DEG також не мала права будувати свої електростанції. Вважається, що Сіменс зробив це, щоб його компанія не працювала на ринку електротоварів безпосередньо.

Утім, глава DEG Ратенау порушив угоду і знайшов собі постачальників на стороні. Сіменс розірвав угоду, але початок конкуренції вже було покладено. DEG тим часом перетворилася на AEG. Так Siemens перестала бути єдиною на енергетичному ринку компанією в Німеччині, і кількість конкурентів стала зростати.

На той час компанія все ще мала застарілу форму організації. Вернер Сіменс не встиг зробити Siemens акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю і не особливо до цього прагнув, що заважало розвитку компанії. Перетворення на Siemens & Halske відбудеться пізніше і без участі Вернера фон Сіменса. У 1888 році Сіменсу було надано дворянство, і він отримав до прізвища приставку “фон”.

У 1889 році Сіменс залишив керівництво власною фірмою. До влади прийшли його сини Вільгельм і Арнольд. Директором вважався його брат Карл, який жив у Санкт-Петербурзі. На момент відходу Вернера фон Сіменса його компанія мала понад п’ять тисяч робітників і три філії – у Росії, Австрії та Англії. У тих галузях, де працювала Siemens & Halske, вона безумовно входила до числа лідерів. Вернер фон Сіменс помер 1892 року, встигнувши видати власні мемуари.


Watch this video on YouTube

Реструктуризація компанії: Siemens у першій половині 20 століття

У той час справи в Siemens справді були погані. Крім AEG серед конкурентів було ще кілька великих компаній. Наприклад, нюрнберзька компанія Shukert&Co протягом 90-х років побудувала більше центральних станцій, ніж Siemens і AEG разом узяті. У Росії, одному з улюблених ринків Сіменсів, ситуація була не кращою – німецькі суперники там діяли більш успішно. Siemens не могла отримати там контракт протягом майже 15 років. Були сильні конкуренти і в телекомунікаційній галузі – зокрема AT&T і Western Electric, які успішно продавали телефони.

Є відомості, що Карл Сіменс, який прийшов до керівництва, навіть збирався провести злиття з AEG, але, схоже, тільки в Санкт-Петербурзі, сподіваючись разом діяти на російському ринку. Успіхом це правда не закінчилося. Присланий перевірити стан Siemens Фелікс Дойч знайшов у компанії багато проблем – застаріла і дорога продукція, підозріла бухгалтерія, погана організація складів і багато іншого. Угоди не сталося, і саме після цього Карл взявся за реорганізацію справи.

У 1890-х Карл Сіменс схоже став більше приділяти часу керівництву. Зокрема, в цей період він перетворив компанію на акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю. Остаточно реорганізація закінчилася 1897 року. Статутний капітал Siemens & Halske становив 28 мільйонів марок. Карл набагато раніше оцінив переваги нової форми організації компанії і почав брати приклад з AEG. Саме тому Сіменси, які раніше не брали кредити в банках, уперше стали залучати капітал з боку.

У 1892 році вони позичили трохи понад 10 мільйонів марок у Deutsche Bank. Це було зроблено не просто так. Компанії були потрібні вливання для того, щоб продовжити розвивати свою продукцію. Крім того, на ринку панувала конкуренція. AEG, яка не гребувала кредитами, була одним із головних суперників Siemens & Halske і завдяки банкам ні в чому не поступалася компанії Сіменсів, попри те, що з’явилася набагато пізніше. Саме з бажанням не відставати і повернути собі абсолютне лідерство пов’язана вагома частина змін Siemens & Halske наприкінці 19 століття.

Є інша версія, за якою статутний капітал становив 35 мільйонів марок. Вважається, що підприємству дуже фінансово допоміг син Карла – Вернер, який став директором Deutsche Bank. Потім почалося будівництво містечка Siemens-Siemensstadt у передмісті Берліна. По суті компанія зводила не тільки заводи й офіси, а й будинки, а також школи та клініки. Загалом усе, щоб спростити життя робітникам.

У 1903 році було створено спільне з AEG підприємство, що отримало назву Telefunken Gesellschaft für drahtlose Telegraphie. Причиною створення компанії стали колишні спільні розробки AEG і Siemens – вони ніяк не могли розділити на них права. Першим не витримав німецький імператор Вільгельм II – не бажаючи продовження суперечок він змусив їх створити спільну компанію. Так і з’явилася Telefunken, що вважається майже легендарним виробником радіо і телетехніки.

Того ж року Siemens придбала одного зі своїх конкурентів Shukert&Co. Судячи з усього, вона не стала частиною Siemens & Halske і діяла майже незалежно, хоча більша її частина належала Сіменсам. Ця дочірня компанія отримала назву Siemens-Schuckertwerke і в майбутньому стане відомою випуском різної техніки, електроніки та обладнання.

У 1908 році до неї додали ще й автовиробника Protos Automobile. Але успіхи цього напряму зазвичай оцінюються досить низько. У цьому немає нічого дивного – у Німеччині на автомобільному ринку була величезна конкуренція, і перемогти Daimler чи Benz було важко. У 20-х роках компанія піде з цього ринку. Згодом бренд Protos стане набагато відомішим як виробник електроніки та побутової техніки, а також духовок, холодильників, пилососів і багато чого іншого.

У 1911 році з’явився дирижабль Siemens-Schukert-I. До того моменту компанія намагалася займатися розробкою літака, але без особливих успіхів. У 1911 році роботи згорнули з дуже простої причини – військові вирішили, що аероплани не будуть застосовуватися у війні. У 1914 році ситуація змінилася.

Поки німецький генералітет вважав, що в аеропланах нема потреби, у французів їх виявилося достатньо. Отримавши тривожні відомості від розвідки, німецьке командування відразу ж вирішило створювати повітряні сили. Siemens-Shukert теж отримала контракти від військових. Для роботи було створено філію цієї компанії в Нюрнберзі. Перша модель, що отримала назву SSW E. I, здійснила перший політ у 1915 році, а потім кілька було відправлено на фронт. Потім SSW E. I отримав деяку кількість модифікацій.

Протягом війни Siemens-Shukert загалом успішно випускала літаки. Серед них варто виділити випущений у 1918 році Siemens-Schuckert R. VIII, який був замовлений ще 1916 року. Головною його особливістю було те, що він був найбільшим літаком, побудованим у період Першої світової війни, і найбільшим у світі на момент створення.

У 1906 році помер Карл фон Сіменс, і керівництво було остаточно передано синам Вернера фон Сіменса. Саме їм належить провести Siemens через Першу Світову війну. Інформації про справи компанії в період до війни не так і багато. Точно відомо, що вона продовжувала активно працювати у сфері зв’язку та освітлення. У 1909 році, зокрема, був представлений автоматичний комутатор. Він здатний обслуговувати 2500 ліній. Крім того, компанія продовжувала працювати в галузі локомотивобудування і, наприклад, поставила Швеції в 1913 році два експреси і тринадцять локомотивів.

У період війни Siemens & Halske вимушено залишила звичні для себе галузі у зв’язку з падінням потреби в подібній продукції. Компанія переключилася на випуск затворів, переговорних пристроїв, вибухівки та авіамоторів. Одним із найголовніших досягнень Siemens & Halske стало створення системи пожежогасіння для німецьких крейсерів. Вона добре себе показала і стала демонстрацією інноваційності компанії.

Якщо оцінювати глобально, то Перша світова війна була важким для компанії періодом. У 1917 році більшовики конфіскували майно компанії в Росії. Його загальна вартість становила 50 мільйонів рублів. Було також втрачено англійську філію компанії, яку Британський уряд продав на свій розсуд. Після війни її Сіменсам не повернули.

У 1918 році помер Арнольд фон Сіменс. Вільгельм пережив брата на рік. У зв’язку з цим новим главою компанії став Карл Фрідріх фон Сіменс (син Карла). Його метою стало післявоєнне відновлення компанії, зокрема на міжнародних ринках. Деякі джерела називають вжиті ним дії “будівництвом Будинку Сіменса”. По суті Сіменс почав створювати із залишків сімейної імперії багатогалузевий конгломерат. Судячи з наявної інформації, він відокремлював великі підрозділи в дочірні компанії, при цьому зберігаючи над ними повний контроль.

На початку 1920-х років компанія досить успішно виходить на ринок радіоприймачів і пилососів. Ще однією важливою інновацією стало впровадження конвеєрного виробництва, що істотно збільшило швидкість випуску продукції.

У 1923 році компанія почала вихід на ринок Японії. Діяти доводилося швидко, оскільки Японією дуже цікавилася General Electric і потрібно було не відставати. Незабаром у Токіо з’явилася філія Fusi Denk, що є спільною компанією з Furukawa Denki Kōgyō. Вона займалася виробництвом електричного обладнання.

Siemens, як і раніше, працювала в найрізноманітніших напрямках. Зокрема, вкладала в будівництво залізниць у передмісті Берліна і створила з AEG спільне підприємство з виробництва ламп розжарювання. Це був не єдиний раз, коли компанії діяли спільно. Вони запустили компанію Klangfilm, що займалася розвитком звукового кіно.

У 1925 році Siemens вийшла на ринок медичного обладнання. Разом із Reiniger, Gebbert & Schall вона створила великого виробника в цій галузі – Siemens-Reiniger. Одним із головних її напрямків стало рентгенівське обладнання, яке дедалі більше набирало популярності.

Крім того, компанія випускала системи управління дорожнім рухом, перша з яких була встановлена в Берліні 1926 року. Siemens також займалася будівництвом ГЕС, наприклад, на річці Шаннон в Ірландії.

У 20-х роках всупереч описаним раніше складнощам Siemens стала працювати в СРСР і займалася електрифікацією країни, отримавши великі урядові контракти. Крім того, Siemens намагалася отримати контракт на будівництво Дніпрогес, але успіху в цьому не досягла. Невдача не завадила їй продавати обладнання для цієї ГЕС, а також бути постачальником у процесі будівництва московського метро.

Незважаючи на проблеми і важкий стан німецької економіки після війни, Siemens у період 20-х років почувалася впевнено. Однак з початком 30-х років оптимізму у керівництва поменшало. Велика депресія і німецька економіка, яка перебувала у важкому стані, стали причиною того, що Siemens & Halske замість нових технологій зосередилася на скороченні виробництва і персоналу.

Ситуацію змінив прихід до влади нацистів, які забезпечили компанію військовими контрактами. Карл фон Сіменс ставився скептично до їхньої ідеології і, на загальну думку, ідей не підтримував. З Гітлером він не ладнав. Утім, публічно проти нової влади підприємець не виступав і виконував військові контракти. Робив він це специфічно – не бажаючи компрометувати основні компанії військовим виробництвом, створював для цього дочірні підприємства. Крім того, Карл виробляв лише електромеханічні вироби і не погоджувався змінити підхід навіть перед загрозою розстрілу.

Прихід до влади нацистів призвів до інших проблем, наприклад до відходу з ринку СРСР. У той час продовжилася робота в галузі зв’язку. Так, у 1936 році компанія змогла передати сигнал 200 телефонних дзвінків і телевізійної станції за допомогою одного кабелю.

Загалом період хоч і був продуктивний, але приносив Карлу фон Сіменсу мало задоволення. Підприємцю більше подобалося працювати для мирних цілей, і він усіма силами намагався зосередитися саме на цьому напрямку. У 1940 році він пішов у відставку, і новим главою компанії став Герман фон Сіменс, син Арнольда. Він, до речі, був ще й головою Deutsche Bank. У період війни компанія продовжила працювати здебільшого для військових цілей. Німецькі робітники пішли на фронт, а їхню заміну уряд знайшов в ув’язнених концтаборів і військовополонених.

У 1944 році в Siemens працювало близько 50 тисяч таких робітників. Компанія володіла фабрикою в концтаборі Бобрек, що належить до Освенцима. Незважаючи на похмуру славу останнього, робітників Siemens утримували в порівняно непоганих умовах – вони мали вихідний, їх не били і на території не було газових камер.

Якщо говорити про продукцію, що поставляється компанією німецьким військам, то серед них виділяється інноваційна система виявлення літаків, що має граничну дальність 150-300 кілометрів. Тут також випускалися ракети V-1 і V-2.

Незважаючи на допомогу держави і наявність великих контрактів, Друга світова війна вважається не найкращим етапом історії компанії в плані бізнесу і фінансових показників. Наприкінці війни Siemens сильно постраждала від бомбардувань і бойових дій. Вагома частина активів компанії також опинилася в радянській окупаційній зоні – обладнання та напрацювання успішно вивозили в СРСР як репарації. Роботу решти заводів і самої штаб-квартири на певний час було припинено.

Герман фон Сіменс був заарештований. Йому, як і багатьом іншим німецьким підприємцям, інкримінували співпрацю з нацистами і використання рабської праці. Провину підприємця не доведуть. Розслідування покаже, що умови праці на заводах компанії були набагато кращими, ніж у інших.

Незважаючи на позитивне закінчення розслідування і згоду Siemens виплатити компенсацію тим, хто примусово працював на їхніх підприємствах у період війни або їхнім родичам, на цьому справа не закінчилася. У 1947 році трьох директорів компанії звинуватили в тому, що вони сприяли збільшенню ввезення робітників з окупованих Німеччиною країн. Потім з’явилася інформація, що Siemens була постачальником обладнання для газових камер. Попри бездоказовість таких спекуляцій, вони надзвичайно популярні до сьогоднішнього дня.

Siemens у 50-70-ті роки: Інновації та спільні підприємства

У 1948 році до керівництва повернувся Герман фон Сіменс. Сімейна імперія знову перебувала у важкому стані – більшу частину її обладнання було вивезено, права на патенти втрачено, заводи перетворилися на руїни, а кваліфікованих робітників не вистачало.

Герман, взявшись за відновлення сімейної справи, фактично заснував нову компанію, настільки важким був її стан. Але вже до початку 50-х років компанія повернулася в галузі, де й раніше була сильна – освітлення, електроніка, медичне обладнання, зв’язок. Серед пам’ятних розробок того десятиліття варто згадати перший у світі імплантований кардіостимулятор Siemens-Elema. Крім того, компанія почала працювати на ринку обчислювальних машин і ядерної енергетики.

Загалом ринок США для Siemens у 50-ті роки становив особливий інтерес. З метою закріпитися там було створено дочірню компанію в Нью-Йорку. Незабаром на ринок США було випущено електронний мікроскоп Siemens. Відновивши становище сімейного бізнесу, Герман фон Сіменс недовго залишався його главою. Уже 1956 року він передав його синові Карла фон Сіменса – Ернсту.

Про перші роки Ернста на чолі Siemens відомо небагато. Компанія працювала досить успішно, налагодивши обмін технологіями з Westinghouse у сфері ядерної енергетики. Були й неординарні розробки. Так, медичний підрозділ компанії 1965 року представив Vidoson – перший у світі пристрій для ультразвукового сканування в реальному часі.

Інше важливе досягнення компанії відбулося в космічній галузі. Так, розроблені Siemens тріоди були використані в передавачі Mariner IV. Цей американський космічний апарат був першим в історії, який зробив знімки іншої планети з близької відстані. Він знімав Марс.

Компанія також поставляла високошвидкісні поїзди на замовлення Німеччини й займалася будівництвом АЕС. Одна з них була зведена в Аргентині і відома, як АЕС Атуча. Вона була першою в цій країні і будувалася в кілька етапів. Перший блок будували з 1968 по 1974 рік. Потім було розпочато будівництво другого, але через фінансові складнощі воно розтягнулося до 2011 року.

Крім того, Siemens займалася будівництвом АЕС у Німеччині. Йдеться про АЕС Обрігхайм, розташовану на річці Неккар у Баден-Вюртемберзі, яка була запущена 1969 року. Крім цього, концерн побудував ще кілька АЕС у різних країнах світу.

Головним успіхом Ернста фон Сіменса на чолі компанії зазвичай називають реорганізацію. До того моменту вона, як згадувалося раніше, мала власну форму організації – “Дім Сіменсів”. Компанія була схожа на концерн, але мала деякі нетипові для нього особливості. Ключовою з них була наявність одразу трьох центральних компаній Siemens & Halske AG, Siemens-Schukertwerke AG і Siemens-Reinigerwerke AG.

У минулі часи подібна система добре себе показала, але все змінилося. Siemens потрібна була більш централізована структура і єдина корпоративна політика. Саме тому три головні компанії були злиті в одну – Siemens AG.

Це був лише перший етап реорганізації. 1969 року активи компанії розділили на шість напрямків – випуск компонентів, телекомунікації, медична техніка, обробка даних, енергетичне машинобудування та електроустановочне обладнання. У 1969 році обсяг продажів концерну склав 10 мільярдів марок.

У 1971 році Ернст фон Сіменс залишив пост глави компанії, передавши його своєму кузену – Пітеру. Зазвичай 70-ті роки називаються надзвичайно успішним періодом для Siemens, бо фінансові показники зростали, а Siemens розширювала власну діяльність на різних ринках.

Там використовувався старий метод концерну – спільні підприємства. Так, завдяки союзу з Allis Chalmers було створено компанію Siemens Allis. Її головною метою став вихід на ринок турбінних генераторів США. Також спільно з AEG і Brown, Boveri & Cie було побудовано високовольтну лінію постійного струму Кабора-Басса. Вона проходила від ГЕС у Мозамбіку до ПАР, мала протяжність 1400 кілометрів і була першою у своєму роді, де в схемі використовуються тиристори, які розташовані на відкритому повітрі, а не в залі. З цими ж партнерами тоді Siemens зробила ще кілька розробок.

Крім того, Siemens успішно працювала в усіх галузях, де вона була представлена. Так, наприклад, їй вдалося захопити 21% ринку ЕОМ у ФРН. Ця обставина сильно напружила IBM, яка відчула втрату частки. Siemens також успішно працювала у сфері телекомунікацій і поставляла, наприклад, обладнання 1972 року на мюнхенську Олімпіаду.

Але у компанії в цей період були і невдачі. До них зазвичай зараховується розробка сучасних мікросхем. Незважаючи на всі спроби, робота в цій галузі особливими успіхами не увінчалася. До 1987 року Siemens вимушено купувала їх у Toshiba.

У 70-х роках компанія почала активно проводити дослідження у сфері альтернативної енергетики, зокрема сонячної енергії. Тільки цим Siemens не обмежилася і приділяла увагу тепловим станціям. Там дослідження компанії були спрямовані на поліпшення ефективності та екологічності.

Успіхи Siemens у сфері електроенергії протягом 70-х років були високо оцінені, зокрема й американськими виданнями. Є відомості, що Fortune називав Siemens головним конкурентом General Electrics практично у всіх галузях, починаючи з генераторів і закінчуючи моторами. Безумовно, Siemens, яка пережила реструктуризацію, подібна характеристика була надзвичайно схвальною, але зменшувати оберти ніхто не збирався.

Siemens у 80-90-ті роки: Вихід на ринок стільникових телефонів

У 80-ті роки діяльність компанії стала особливо відома завдяки початку виробництва стільникових телефонів. Підрозділ Siemens Mobile було запущено в 1985 році. Того ж року з’явився перший телефон компанії Siemens Mobiltelefon C1. Він важив майже дев’ять кілограмів і був призначений для встановлення в автомобілях. У 1987 році було випущено ще одну модель – Siemens Mobiltelefon C2. Цей телефон важив майже сім кілограмів і був поліпшеною версією попередньої моделі.

Крім ринку стільникових телефонів Siemens на початку 80-х років чекали перестановки в керівництві. Пітер Сіменс пішов зі своєї посади, і його вперше в історії компанії змінив не родич, а працівник компанії Бернард Плетнер. Йому на той момент було вже 67 років, але, незважаючи на вік, він активно працював, і добре знав особливості компанії, в якій провів кілька десятків років.

Є відомості, що саме досвід став причиною, чому Пітер фон Сіменс віддав перевагу Плетнеру перед своїм 44-річним сином. Плетнер обійняв посаду голови, а генеральним директором став Карлхайнц Каске. Незважаючи на відхід сімейства Сіменсів від керівництва компанією, вони досі залишаються найбільшими акціонерами концерну, контролюючи близько 14,5% акцій.

Разом вони вирішили зробити Siemens світовим лідером у сфері високих технологій. Для цього було запущено різнобічну і дуже дорогу програму досліджень і поглинань. Так, у період з 1983 року по 1988 рік було витрачено $24 мільярди на розробку, дослідження і купівлю компаній.

Серед придбаних були досить великі та відомі компанії. Однією з них стала Rolm System, що була частиною IBM і обійшлася в $844 мільйони. Зате вона дала змогу наростити частку ринку комутаційного обладнання в США. Успіхом цієї програми заведено вважати той факт, що компанія успішно розробила свої мікрочіпи в 1988 році.

Загалом ефективність, а головне – витратність програми викликала здивування не тільки в досить консервативних бізнес-колах ФРН, а й у США. Загалом, вжиті дії допомогли глобалізації, але були явно не дуже вигідні економічно.

Протягом 80-х років компанія не тільки досліджувала і купувала, а й цілком успішно реалізовувала різні проєкти. Так, уже 1980 року почала застосовуватися цифрова комутаційна технологія EWSD, розроблена Siemens. Перша АТС, що використовувала її, знаходилася в Гамбурзі.

Ще одним важливим напрямком роботи Siemens у 80-ті роки стало входження до консорціуму, який ставив собі за мету розробку і виробництво високошвидкісних електропоїздів. Роботу було розпочато 1985 року, і її результатом став експериментальний поїзд InterCityExperimental. Консорціуму довелося певний час домовлятися з німецьким урядом щодо розмірів та деяких інших особливостей розробки.

Виникли також тертя щодо кількості потрібних країні поїздів. Закінчилися переговори 1988 року замовленням 41 поїзда ICE-1. У майбутньому їх кількість буде збільшено до 60. Інформації про участь у проєкті Siemens небагато, точно відомо, що компанія постачала компоненти для ICE. Крім того, її зазвичай називають керівником розробки моделі ICE-3.

Говорячи про ці поїзди, варто згадати, що їхня концепція – два електролокомотиви і безмоторні вагони – мала недоліки. Зокрема, ICE-1 мав труднощі при подоланні підйомів на деяких ділянках залізниці.

На початку 90-х років на Siemens знову чекали перестановки в керівництві. Так, змінився генеральний директор. Цю посаду обійняв Генріх фон Пірер. Причиною перестановок стала криза в Європі та привабливість американського й азіатського ринків. Від Пірера очікувалися кроки в бік глобалізації та комерціалізації Siemens. Новий генеральний директор одразу ж запропонував власний курс розвитку концерну.

У ньому було три ключові тенденції – компанія має зосередити 85% бізнесу на глобальних ринках або тих, що мають потенціал розвитку до цього рівня, виробництво значно покращиться за рахунок зменшення його інтенсивності, а також ПЗ – ключовий комерційний фактор.

Змінилася і корпоративна культура Siemens. Концерн був відомий домінуванням інженерів та орієнтації на інновації. Пірер по суті від цього не відмовився, але трохи підправив. Він розраховував перетворити концерн на конкурента японським компаніям, а для цього потрібно було змінити деякі усталені канони.

Саме завдяки Піреру Siemens стала більш спрямованою на ринок. Компанія стала концентруватися на інноваціях і сервісі. Керівники на локальних ринках отримали набагато більшу свободу, зокрема щодо зменшення цін. Компанія продовжила впроваджувати інновації також працюючи у співпраці з іншими. Продовжилася також створення поїздів ICE.

Так, у 1997 році з’явилася модель ICE-2, яка була схожа на попередницю, але мала кілька відмінностей у конструкції. Закінчуючи тему поїздів, варто згадати ICE-3, що з’явився 2000 року. Незважаючи на схожість, у цій розробці було вирішено відмовитися від локомотивної тяги, замінивши її на мотор-вагонну. ICE-3 також отримав ще кілька конструкторських особливостей, що дають змогу поїзду успішніше долати підйоми. Модель надалі отримала кілька модифікацій.

Після моделі ICE-3 електропоїзди йдуть під назвою Siemens Velaro, що вважається продовженням знаменитої лінійки. Потяги відомі тим, що компанія торгує ними як у Європі, так і в інших регіонах світу.

Крім поїздів у 90-ті роки продовжився розвиток телефонів компанії. Однією з ключових їхніх особливостей стала компактність і неординарні конструкторські рішення. Розпочата у 80-х роках лінійка продовжилася 1990 року моделлю С-3, що важила 2,5 кілограма. Потім було презентовано модель С-4 – першу, що підтримує стандарт GSM. У 1993 році з’явився S-1, відомий насамперед тривалістю роботи без підзарядки – у режимі очікування він витримував близько доби і 2,5 години під час розмови. S-4, що з’явилася через рік, витримувала вже близько 70 годин.

Варто також згадати S-10, що вийшов 1997 року, – перший стільниковий телефон із кольоровим екраном. За бажання список моделей Siemens можна розширити. Але головним залишається те, що компанія добре себе почувала на цьому ринку і продавала неординарні продукти.

Другу половину 90-х європейський ринок перебував у рецесії. До цієї проблеми додалася ще й азіатська криза, що почалася 1996 року. Закономірним підсумком стало падіння прибутку Siemens у період з 1996 року по 1998 рік на дві третини. У 1998 році Пірер був змушений погодиться з думкою про те, що Siemens працював у занадто великій кількості сфер.

Наступним його кроком став глобальний план, що включав істотне скорочення активів компанії та відмову від певної кількості підрозділів на кшталт виробництва напівпровідників, яке вважається одним із найзбитковіших у компанії. Після цього Siemens сконцентрувалася на чотирьох напрямках: електроенергія, промисловість, залізничні системи, комунікація та інформація.

Для того, щоб зміцнити своє становище на ринку електроенергії, було придбано одну з дочок Westinghouse, що працює в цьому напрямку. Так, було сформовано дочірню компанію Siemens Westinghouse Power Corporation. Наступним кроком стало поступове переміщення виробництва за межі Німеччини. Піреру також довелося реформувати залізничний напрямок компанії. Зокрема, він призначив у його керівництво нову команду менеджерів. Вони отримали завдання максимально зміцнити становище напряму з розрахунком на його продаж у найближчі роки.

До напряму інформації та комунікації входили інтернет-технології, телекомунікаційний напрямок, а також комп’ютери та мобільні телефони. Пітер збирався розвивати його спільно з іншими компаніями. До кінця десятиліття було зроблено кілька покупок американських компаній для його зміцнення. Загалом заходи, вжиті Пірером, виявилися ефективними, і чистий дохід компанії у 2000 році збільшився з €1,2 мільярда до €8,9 мільярдів.

Siemens у 21 столітті: Корупційний скандал і боротьба з бюрократією

На початку 2000-х років компанія продовжила свою політику, спрямовану на глобалізацію. Їй вдалося розширитися за рахунок угоди про купівлю Vodafone концерну Mannesmann AG. Сама угода зазвичай називається ворожим поглинанням, і кілька інших компаній зуміли відірвати шматок від Mannesmann. Siemens вдалося отримати виробництво автомобільних компонентів, насосів, кранів, рішень для логістики та інші. Частина активів були Siemens не потрібні, а тому їх вдалося вдало перепродати. Siemens також скористалася можливістю придбати мобільний підрозділ Robert Bosch. Остання на той час покидала ринок, а тому угода була чудовою з усіх боків.

Siemens теж позбувалася непотрібних активів. На початку 2000-х років до них належав напрямок, що займається ядерною енергетикою, новим власником якого стала Framatome ANP. В обмін Siemens отримала 35% акцій. Усі ці перестановки губляться на тлі двох скандалів, що йшли один за одним.

  1. Перший почався 2002 року, коли Financial Times і кілька інших джерел повідомили, що компоненти устаткування для дроблення каменів у нирках, яке компанія постачає до Іраку, можна використовувати для розробки ядерної зброї. З огляду на невдоволення з боку США і Європи режимом Хусейна, подібна інформація викликала суспільний резонанс. Siemens спростовувала можливість такого нестандартного застосування свого обладнання. Вину компанії спростували самі американці, які не знайшли в Іраку ядерної зброї.
  2. Наступний скандал мав набагато більші наслідки. У 2004 році італійська прокуратура звинуватила Siemens у хабарництві. На думку правоохоронних органів, компанія дозволила співробітникам дати хабар у розмірі €6 мільйонів керівництву підрозділу Enelpower, що належить італійській Enel. Це було зроблено для того, щоб отримати контракт на газові турбіни. У підсумку Siemens отримала заборону на співпрацю з італійськими державними компаніями на один рік і штраф у €38 мільйонів. Обвинувачені менеджери 2007 року отримали штрафи й умовні терміни в Німеччині.

На цьому скандал не закінчився, а продовжив збільшувати масштаб. У 2005 році пост генерального директора компанії залишив Пірер, обійнявши посаду голови. Новим генеральним директором став Клаус Кляйнфельд.

До призначення він керував консалтинговою компанією Siemens Managment Consulting Group. Крім того, він прославився як людина, що вміє відновлювати прибутковість підрозділів компанії і хороший кризовий менеджер. Очоливши Siemens у 2005 році, він практично відразу продав збитковий мобільний підрозділ компанії BenQ. Сума угоди склала $350 мільйонів, при тому, що цей напрямок завдав компанії збитків у €500 мільйонів.

Загалом Кляйнфельд, незважаючи на те, що був хорошим главою компанії, незабаром залишив посаду. Йому просто не пощастило опинитися на чолі Siemens у період корупційного скандалу. У 2006 році в штаб-квартирі компанії провели обшук і в тому числі перевіряли кабінет Кляйнфельда. Жодних компрометуючих матеріалів на главу компанії знайдено не було, але вже у 2007 році він заявив, що покине Siemens після закінчення контракту – 1 жовтня 2007 року.

Офіційна версія свідчить, що звільнення не було пов’язане зі скандалами, але це не заважає багатьом джерелам з нею не рахуватися. У той час топ-менеджери Siemens залишали свої посади і за власним бажанням, і через арешти. Так, був затриманий фінансовий директор компанії та глава телекомунікаційного відділу.

Крім того, у 2006 році компанія зізналася в хабарах на суму €420 мільйонів. У 2007 році внутрішнє розслідування показало, що компанією було здійснено підозрілих транзакцій на суму приблизно в €1,6 мільярда. Усе закінчилося штрафами на загальну суму в €1,6 мільярда. Siemens також подала в суд на 11 топ-менеджерів, серед них значилися Пірер і Кляйнсфельд.

На посаді глави компанії Кляйнфельда змінив Петер Лешер. У його руках опинився величезний концерн, що страждає через скандали і бюрократію. Як розповідав сам Лешер на перших зборах керівної ради, виявилося, що рішення, які потрібно було ухвалити, вже ухвалені, а присутні мають їх просто затвердити. Лешер попросив кожного члена ради розповісти про те, як йдуть справи. Відповідь була стандартною – необхідно запросити свіжі зведення.

Лешеру довелося розбиратися з усією цією структурою. Одним із перших його рішень стало скорочення ради, виходячи з правила “один керівник – один бізнес”. Так у раді залишилося тільки вісім осіб. Потім він почав оцінку співробітників компанії. Для цього Лешер найняв агентство Egor Zehnder. Тим, хто не бажав проходити перевірку, Лешер надавав можливість звільнитися. Йому вдалося підібрати якісних фахівців на посади голів підрозділів, які зуміли вже до кінця 2007 року створити власні команди. Не всі з них отримали підвищення, частина колишніх керівників, які довели свій професіоналізм і ефективність, зберегли посади.

Наступним напрямком діяльності стала робота з дочірніми компаніями, яких сам Лешер називав одним із ключових факторів успіху. Метою була боротьба з бюрократією і наведення порядку. Дочки Siemens на той час були дивними структурами. На перший погляд могло здатися, що їм або дається занадто багато свободи, або справи пущені на самоплив. Наприклад, мобільний підрозділ було продано ще 2005 року, і цей ринок Siemens офіційно покинула. Деякі дочірні компанії зі своїх міркувань не зробили цього і продовжили працювати. Так, у Siemens була величезна кількість різних локальних бізнесів, ніяк не пов’язаних з основною діяльністю компанії.

Довелося усувати подібні проблеми та призначати для кожного підрозділу керівника, який відповідає за роботу в усьому світі. Підхід Лешера в цьому напрямі яскраво демонструють такі зміни. На момент його приходу Siemens працювала в 190 країнах і мала близько 70 кластерів. Лешеру це здалося занадто, і він почав скорочення спочатку до 20, а пізніше до 14. Для управління було створено спеціальну керівну групу. Робилося це для більшої гнучкості концерну.

Ще одним важливим напрямком діяльності компанії стало підвищення клієнтоорієнтованості. Цим фактором у Siemens нехтували, але Лешер вважав його важливим. Саме тому він почав надавати графічні зведення на основі розкладів генеральних директорів підрозділів і членів керівної ради. На графік вони заносилися з іменами, і статистика, на думку Лешера, вийшла погана. Сам він у цьому списку лідирував, бо витрачав на цей напрямок близько половини дня. Топ-менеджери ж демонстрували здебільшого середній результат.

Уперше метод було випробувано 2008 року. Наступні три роки статистика змінювалася на краще, і в підсумку деякі керівники почали випереджати Лешера. Інші з ним зрівнялися. Такий успіх не обійшовся без їдких коментарів щодо того, наскільки Лешер може довіряти підлеглим.

Говорячи про реформи Лешера, варто згадати політику рівних можливостей. На момент його приходу в керівній раді компанії не було жодної жінки. Такий підхід Лешера не задовольнив, і він виправив ситуацію. Так, у раді опинилися дві жінки, яких підвищили завдяки своїм здібностям та успіхам.

Утім, усі ці зміни попри їхню необхідність та очевидність, не принесли Siemens бажаної стабільності та зростання. У 2009 році попит на ключових для компанії ринках став знижуватися, а Лешер, на загальну думку, невірно оцінював потреби ринку. Крім того, через затримки в реалізації проектів компанія збільшила витрати.

Погіршення фінансових показників у період 2010-х років призвело до того, що Лешер замість плану з нарощування обсягу продажів ввів план, спрямований на економію €6 мільярдів. У серпні 2013 року Лешера на посаді глави компанії змінив Джо Кезер. Причиною звільнення Лешера називають незадовільні фінансові показники. За п’ять років курс акцій також упав на 11%. Лешер сам визнав свою провину в тому, що несвоєчасно відреагував на економічну кризу.

Джо Кезер до того, як став генеральним директором, обіймав посаду фінансового директора Siemens. Початок роботи на посаді генерального директора для Кезера не виглядав надто оптимістично. Замість спокійної реалізації плану реорганізації та розвитку концерну, йому довелося одразу приступити до активних дій.

Річ у тім, що 2014 року стало відомо, що один із головних конкурентів Siemens General Electric збирається придбати енергетичний бізнес французького концерну Alstom. Кезеру цього зовсім не хотілося, а тому йому довелося одразу ж втрутитися в битву і намагатися самому роздобути цей напрямок. GE пропонувала за нього €12,4 мільярда. Siemens почала з €11 мільярдів і напряму з виробництва поїздів. Утім, пропозиція до смаку Alstom схоже не припала.

Потім Siemens вирішила діяти спільно з Mitsubishi. Спільними зусиллями вони пропонували €9 мільярдів. Обидва гіганти переслідували свої інтереси. Siemens збиралася отримати за €4 мільярди напрямок, що виробляє газові турбіни, а Mitsubishi розраховувало на купівлю 40% підрозділу, що випускає парові та атомні турбіни, а також 20% електромережевого. Siemens також збиралася запропонувати Alstom об’єднати підрозділи у сфері залізничного бізнесу. Але перемогла в цій битві GE.

Того ж року компанія придбала бізнес у сфері газових турбін і компресорів у Rolls-Royce за 785 мільйонів фунтів. Наступним кроком стала купівля Dresser-Rand за $7,6 мільярда. Остання займається виробництвом турбін і компресорів для нафтогазової галузі. Офіційно угоду було закрито у 2015 році.

Незважаючи на те, що боротьба за Alstom привернула увагу громадськості, особливий інтерес представляла і оголошена Кезером стратегія розвитку компанії до 2020 року. Одним із ключових напрямків діяльності нового глави стала боротьба з бюрократією. З нею намагалися боротися і попередники Кезера, але результати були сумнівні. Тепер стало відомо, що очільник компанії збирається зменшити кількість підрозділів з 16 до 9. Крім того, він вирішив прибрати поділ на сектори. Дев’ять підрозділів, що залишилися, сфокусуються на двох напрямках – цифрове обладнання для промисловості та енергетичне машинобудування.

Компанія сконцентрується на зростанні у сферах автоматизації, електрифікації та цифрових технологій. Саме для цієї мети були куплені зазначені вище компанії. Структурні реформи одразу ж призвели до появи інформації про скорочення майже 12 тисяч робочих місць. Утім, Кезер, намагаючись припинити паніку і домисли, зазначив, що він сподівається більшу частину співробітників не звільнити, а перевести на інші посади.

З метою перетворення Siemens на більш струнку компанію, сфокусовану на прибуткових напрямках, Кезер вирішив позбутися непрофільних активів. Так, наприклад, підрозділ, що випускає обладнання для металургії, було виділено в спільну компанію з Mitsubishi Heavy Industries. Крім того, можливою вважалася відмова від кількох інших підприємств тому, що вони не збігаються з курсом компанії.

Підрозділ, що займається медичними розробками, отримає більшу свободу і стане практично незалежним. Зокрема можливим було його перетворення на окрему компанію та розміщення акцій на біржі.

Нарікання викликала й операційна діяльність компанії. До Кезера Siemens напрочуд часто стикалася з поганою реалізацією проєктів. Це негативно впливає не тільки на фінансову ситуацію, а й на репутацію. Саме тому Кезеру довелося приділити час і цьому аспекту.

Говорити про успіх стратегії Кезера поки що зарано. Судячи з результатів 2015-2016 фінансового року, справи йдуть добре, і цей період навіть назвали одним із найкращих в історії компанії. Зокрема, на 5% збільшився оборот, який склав €79,6 мільярда.

Прибуток здається нижчим, ніж у 2015 році – €5,6 мільярда проти €7,4 мільярда, але тільки якщо не враховувати, що рік тому €3 мільярди з цього показника склали продажі деяких активів. Очоливши компанію, Кезер стверджував, що Siemens не перебуває в кризі, але може працювати краще. Проте, розпочата ним перебудова порівнянна з кризовими заходами. Поки що для Siemens все йде добре, а тому віра в Кезера, як людину, що починає нову епоху технологічного гіганта, зростає. Що буде далі, покаже час, хоча в будь-якому разі Siemens залишиться в історії бізнесу серед найбільших концернів.


Watch this video on YouTube

Компанія Siemens зараз

У списку найбільших бізнес-проектів за версією журналу Forbes бренд Siemens посідає 49 позицію. Сьогодні вона вже не настільки успішна як раніше. Занепад почався з 2007 року, коли німецький бренд остаточно програв конкуренцію на ринку мобільних пристроїв. Загальна кількість співробітників – 366 000 осіб. Згідно з останніми даними дохід компанії Сіменс оцінювався в €86 млрд. Однак операційний і чистий прибуток поступово скорочуються.

Компанія Siemens – це наочна демонстрація того, як можна залишатися успішним протягом кількох століть, постійно освоюючи нові ринки. Природно, що секрет успіху німецького бренду криється не тільки в грамотній управлінській політиці, а й в умінні створювати принципово нові продукти, а також винаходити революційні технології.

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 5 з 5 )
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Роби Бізнес, Укр
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: