“Теорія 10 000 годин” була введена в широкий обіг канадським журналістом Малкольмом Гладуеллом у книзі 2008 року “Генії та аутсайдери”. Вона свідчить, що будь-яка людина може оволодіти будь-якою навичкою на рівні справжнього майстра, якщо присвятить практиці не менше 10 000 годин. На думку прихильників теорії, талант сам по собі не може привести до успіху, якщо над ним ретельно не працювати протягом тривалого часу.
Противники цієї формули стверджують, що практика – далеко не єдина запорука успіху. Так, психологи з американських університетів Мічигану, Райсу, Південного Іллінойсу, британського Ліверпульського університету, а також австралійського Едіт Коуена з’ясували, що різна інтенсивність навмисної практики лише на третину пояснює різницю в ефективності та якості виконання між шахістами чи музикантами.
На їхню думку, “цілком очевидно, що деякі люди досягають вищої майстерності без великої практики, тоді як інші, навіть вдаючись до неї, майстерності не досягають”.
Виступив проти правила 10000 годин навіть психолог Андерс Еріксон, на чиє дослідження Малкольм спирався у своїй книзі. Еріксон заявив, що його не так зрозуміли. Він стверджує, що для різного роду діяльності потрібна різна кількість навмисної практики.
