(◕‿◕) Ми у Telegram: Анонси нових статей та бонусні матеріали
Питання особистих амбіцій і розміру ринку
- “У мене немає часу займатися навчанням новачків”, – розлютився один коментатор мого нещодавнього поста про інший спосіб опису вакансій.
- “А чим же ти тоді займаєшся?”, – подумав я, бо згадав стару історію.
- Колись давним-давно, бувши засновником своєї першої компанії, я на одній із тусовок розговорився із засновником іншої компанії – теж програмістом за освітою. Я хвалився тим, що сам, як і раніше, програмую. А він – тим, що вже перестав це робити
- Та моя компанія давно закрилася. А компанія цього чувака давно стала “мільярдною” і живе досі.
- Стара істина: “Є тільки одна робота, якою повинен займатися засновник від самого початку до самого кінця – це найм і звільнення”.
- Навчання – це невід’ємна частина процесу найму і звільнення. Спочатку засновник займається цим сам із безпосередніми виконавцями. Потім він починає наймати, навчати та звільняти тих, хто має наймати, навчати і звільняти інших.
- Якщо він, звісно, будує масштабований бізнес. А не зайнятий самозайнятістю – типу вирізання дерев’яних ложок для десятка-другого клієнтів. Тоді навчання – це явна втрата часу на вирізання ложок самому.
- А якщо у тебе конвеєр з десятками і сотнями вирізальників ложок – тут ні на що, крім як на наймання і навчання, часу фіг знайдеш.
- Фішка в тому, що до якогось рівня вигідніше все робити самому – нехай навіть і з помічниками. Але якщо цілитися вище і ширше – то краще інвестувати недозароблені особисто самим гроші в налагодження процесу навчання. Щоб потім мати можливість масштабуватися.
- Загалом, “навчати чи не навчати” – це питання тільки особистих амбіцій і розміру цільового ринку. Тобто те, що кожен для себе обирає сам.
