Краще (швидше, якісніше, дешевше, приємніше) приводить його до них. Іноді для цього треба зробити щось, на що користувач не чекав, іноді просто “оцифрувати” й оптимізувати якісь наявні процеси.
Щоб це робити добре, потрібно глибокого розуміти галузь і самі процеси. Річ у тім, що іноді неможливо володіти дійсно глибоким розумінням, якщо не спробувати зробити його самому або ж не поговорити з користувачем, який здатний до глибокої саморефлексії.
Наведу кілька прикладів із життя
– У дитини є дві улюблені книжки. Історії про Квака і Жабу. У цих книжок є різниця у верстці, яка помітно впливає на мене.
Я читаю дитині книжки перед сном. Дитина хоче багато історій, а спати не хоче. Я ж хочу почитати скільки запланував, а потім переконати дитину піти засинати. Так ось різниця в цих двох книжках – де починається нова історія. У книжці про Квака і Жабу нова історія завжди починається на новій сторінці зліва. Коли я дочитую одну історію – іншу не видно! У версії іншого видавця все навпаки – коли я дочитую історію, наступну завжди видно праворуч одразу. Відповідно я дочитую одну казку і дитина одразу бачить початок наступної і просить її. У книзі про жаб я закінчую історію і можу сказати “тепер на цьому все, давай спати”. Немає наступної сторінки, що “заманює”.
Чи спеціально це задумували в книзі про жаб чи ні – не знаю. Але це дуже зручно. І також дуже неочевидно, поки не почитаєш дитячу книжку сам справжній дитині.
– Те ж саме з “дитячим” режимом на різних приладах. Цей режим захищає від випадкових натискань, але не є по справжньому “дитячим”. Новонароджений перші місяці може спати дуже чуйно. Дві години укладав, потім встав із ліжка, хруснув коліном і все по новому. Але при цьому переважна більшість побутових приладів люблять 1) світити лампочками, бадьоро рапортуючи, що “я працюю!” 2) пищати за будь-яких змін свого стану.
Ось працює кондиціонер, треба тобі його вночі вимкнути. Будеш вимикати – обов’язково все пищатиме. Режиму “ні звуку” просто немає. Тобто прилади для ситуації “новонароджений” зовсім не адаптовані. І такі штуки просто не в картині світу, щоб зрозуміти – треба відчути.
Візьмемо інший приклад, робочий
Я активно використовую календар. На домашньому екрані свого телефону я використовую віджет, який показує найближчі події. Жоден із застосунків календаря не вміє робити так, як мені треба.
Якщо у мене сьогодні немає дзвінків, то у віджеті мені треба про це сказати (“вільний день, ура!”). Але якщо я дивлюся в телефон пізно ввечері – я перевіряю, коли в мене перший дзвінок завтра, і мені треба це показати.
Якщо я дивлюся на віджет у вихідні, то не треба мені показувати дзвінки на понеділок – я хочу відволіктися від роботи і не думати про завдання понеділка. Але якщо я дивлюся на віджет увечері неділі – я вже перевіряю, що у мене завтра.
І таких дрібниць багато. Більшість же календарів просто показують N найближчих подій. Щоб зробити добре і гнучко, треба розмовляти з людьми, які мають багато дзвінків і можуть відрефлексувати (самі або з вашою допомогою) “а як би було зручно”.
– Як не дивно, це об’єднує хороші продукти і хороших письменників. Захоплива книжка, як правило, сповнена конкретних деталей, у які віриш, тому що їх не можна “просто придумати”. Якщо ви пишете кіберпанк історію в спекотному місті, то в темних провулках мають шуміти коробки промислових кондиціонерів, дмухати на вас спекотним повітрям і капати водою. Але щоб це описати, треба бути в спекотному місті і знати, як зовнішні коробки кондиціонерів поводяться.
