Тезисно про наболіле:
В Україні (а тепер я знаю, що і не тільки в нас) немає культури підготовки до наймання з боку компаній і з боку кандидатів. Не зрозуміло, де причина, а де наслідок. Я схильна думати, що в усьому винен підхід компаній до інтерв’ю:
“Нам потрібна надлюдина”, “нам би месію”, “не зрозуміло, чим має займатися; розумний – сам розбереться”, “про ресурси ми не думали, ось вийде працювати і зрозуміло буде”.
Що ми маємо:
- У людей повально немає адекватних резюме. У “резюме” зазвичай – посадова інструкція, відсутність будь-якої історії та фокусу, жодних досягнень. Резюме стає рудиментом і перестає бути гідним етапом відбору.
- Описи вакансій усі схожі один на одного і радше перелічують інструменти, аніж цілі, що стоятимуть перед кандидатом (сюди всі мої улюблені “треба, щоб вмів АБ тести”). Вибирати нема з чого, готуватися неясно до чого.
- Кандидат не готується, і на інтерв’ю не може розкрити свій потенціал – miscommunication – відмова і втрачена можливість для обох сторін.
- Інтерв’ю схоже на бочку з порохом, допит із пристрастю, а не на партнерське спілкування, де кожен відчуває себе в “рівній” позиції. Рішення приймати важко або не можливо. Звідси випливають помилки найму, колапс у процесі роботи і далі за списком.
- А! Є ще чудове тестове. Яке робити ніхто не хоче; тому що над його складанням думали рівно 10 хвилин, а також ні на кому попередньо не перевірили.
- Кандидату приходить відмова. З цієї не персоналізованої відмови (ви не підходите на позицію) кандидат не може зробити для себе жодних корисних висновків і чогось навчитися. Він засмучується і продовжує пошуки в темряві.
- Компанія після довгих пошуків бере першого-ліпшого, від чого страждає, але вважає, що нібито “на ринку кращого немає”.
Усе це призводить до великої кількості помилок найму та втрачених грошей. Я займаюся найманням уже 7 років, накопичила в цьому багато досвіду і кейсів. І хочу найближчим часом поділитися з вами підказками та порадами, які працюють для мене. Залишайтеся на зв’язку.
