Стати вірусним – все одно що намалювати гігантську мішень у себе на спині.
Кетрін Алехандра Крос, кандидат інформаційних наук в iSchool Вашингтонського університету, займається вивченням проблеми переслідування в інтернеті. У статті “Віральність! Коли вона корисна?” вона пояснила, чому вірусність – неоднозначне явище сучасного інтернету, – заводить нас у глухий кут.
Віральність завжди була головною відмінною рисою Twitter. Визначення “вірусний” (коли йдеться про контент, а не про пандемію) є перевагою – наприклад, для соціальних рухів. Це те, що робить мережі глобальними, автоматизованими. Те, що дає змогу ідеям досягти мільйонів людей у всьому світі. В іншому разі вони б, можливо, ніколи вас не почули. Вірусність – це потужна сила. Якщо, звісно, ви зможете скористатися її перевагами.
Віральність дає користувачеві можливість стати частиною спільноти, обговорювати різні дисципліни та галузі знань з рівними собі. Доторкнутися до обговорення дорогих наукових конференцій – безцінно!
Окрім цього, Twitter – яскравий приклад демократичності. У будь-якої людини є шанс здобути популярність або привернути увагу до важливої проблеми. Для цього не потрібно мати вплив або багатство. Між вами і Бараком Обамою на платформі немає дистанції. Якщо ваші слова гарні, кумедні, зворушливі або іншим чином переконливі, ви теж можете стати вірусною знаменитістю.
Однак, віральність, найбільша сила Twitter, є і найголовнішою його слабкістю. Вона дає можливість відомим людям викрикувати свої забобони. А активістам вона дає зброю, яку вони можуть безжально використовувати один проти одного, що, за словами Кетрін Кросс, вони і роблять за будь-якої зручної можливості. Будь-яка спроба представити Twitter як щось переважно чисте, заплямоване лише випадковими помилками, навмисно ігнорує похмурі причини, через які платформу часто називають “сайтом Пекла”.
Під віральністю криється та жахлива форма популярності, яка демократизована до спустошення. Популярність, яка має на увазі під собою всі “принади” вторгнення в приватне життя, раніше була долею небагатьох. Тепер це може трапитися з будь-ким. Ця слава може загнати нас у тунель, де ми розіб’ємося і згоримо. І грошова винагорода за цю славу не гарантована.
Яскравий приклад – жахлива історія про “сусідку з чилі”. Одна користувачка Twitter, помітивши, що група молодих студентів по сусідству щовечора замовляла їжу на винос, приготувала для них каструльку чилі. Попри широку підтримку, активісти швидко обурилися, звинувативши її в “ейблізмі”, “безцеремонному вторгненні”, “комплексі білого рятівника” і безлічі інших гріхів. Після того, як критики написали пост із захопленими погрозами засмажити її міні-піга, жінка видалила свій акаунт.
Але на цьому історія не закінчилася, оскільки одне з найбільших видавництв використало її для того, щоб висвітлити тему етикету дарування їжі сусідам. Вірусна активність призвела до того, що маленький акт доброти піддався психоаналізу і розбору на сторінках відомої газети. На цю мить до статті залишено 1455 коментарів.
Люди, до яких раптово прийшла популярність завдяки дії алгоритмів і віральності Twitter, ні в чому не винні. Вони могли зробити всього лише невелику помилку. Опинитися не в тому місці та не в той час. І ось до них прикуті погляди мільйонів інших користувачів.
При цьому, як зазначає Кетрін Кросс, популярність, як хороша так і погана, не дає можливості зрозуміти, що буде далі. Саме тому протести, які були організовані за допомогою Twitter, часто зривалися. Платформа безумовно приносить користь в об’єднанні людей, але з якими цілями вони об’єднуються?
Паноптична свідомість, створювана віральністю, – це Око Саурона, безокий і невсипущий погляд, який переслідуватиме вас до краю землі.
Ця потужна сила може стати визвольною, але набагато частіше користувачі не можуть відвести погляд від невеликих помилок, які запам’ятовуються. Особисті суперечки платформа перетворює на гіперполітизовану агресію, причому беруть участь у цьому маси, і гнів, який обрушується на людей, – це гнів натовпу.
Автор статті порівнює платформу з культурним ядерним реактором: справді, завдяки Twitter відбулося безліч дивовижних і потужних творчих явищ. І спроби відокремити “погану” віральність від “хорошої” робилися неодноразово. Однак, за словами Кетрін Кросс, вони були “фальшивими”, оскільки неможливо прогнозувати, як явище позначиться на долі людини, якій “пощастило” стати знаменитістю. Стати вірусним все одно що намалювати гігантську мішень на спині.
Останні спроби Ілона Маска змінити ситуацію в Twitter Крос оцінює песимістично:
Модерація платформи за допомогою ШІ і тіньовий бан образливих коментарів – лише спроба засліпити користувачів блиском сучасних технологій і відвернути їхню увагу від зняття обмежень, накладених раніше на деяких відомих агресорів платформи.
Дії Маска просто дозволять використовувати можливості Twitter повною мірою. Ми повернемося до того, чого ніколи не покидали.
Віральність привертає увагу до фіксованої точки. Вона не сприяє конструктивній суперечці, жодному з обговорень демократичного процесу, який міг би вказати шлях уперед. За словами автора, те, що у Twitter називають “дискусією”, насправді є просто серією вирів, що по спіралі спускаються до об’єктів лихої слави; заняття це виснажливе, виснажливе та нескінченне.
Тому твердження, що Twitter може стати платформою, яка підтримує різноманітні рухи – це не більше, ніж ілюзія. Віральність завжди зосереджена на окремій конкретній людині, на добро, або частіше, на зло. При цьому, завдяки тому, що багато активістів захоплені нескінченною боротьбою і дискусіями онлайн, безліч безневинних людей, яким ця вірусність мала б надати сили, було втрачено.
Ми заплатили високу ціну за те мізерне добро, яке Twitter привніс у наше життя. Часом це добро було незамінним, але ми не наблизилися до того, щоб зрозуміти, як уникнути зла, з яким він так нерозривно пов’язаний.
