Неоднозначна репутація офшорних зон сприяла виникненню різних міфів і чуток про них, переважно негативних. Як утворювалися класичні офшори, в чому основа їх процвітання і чи реально нам стати одним з таких “фінансових заповідників”?
Зміст статті:
Старі, як світ
Якщо вірити історикам, ідея торгувати під стінами міст, щоб не платити високі мита за потрапляння на «внутрішній ринок», належить ще фінікійцям. Як бачимо, бажання ухилитися від сплати податків виникло майже разом з появою комерції.
Нагадаємо, що за терміном «офшор» криється якась території або країна, які встановили особливі умови для іноземного бізнесу; як правило, це низьке оподаткування і простота реєстрації. В історії бізнесу є згадки про торгові зони, частково схожіна сучасні офшори. У середині XVIII століття в Греції, Фландрії, Швейцарії (а в Російській імперії — в Одесі) існували зони безмитної торгівлі — «порто-франко».
У сучасному розумінні офшори почали з’являтися в 1950-х в США. Для мінімізації податків фірми стали переміщати свої офіси в інші штати, з більш м’якими правилами.
Особливість офшорних зон у тому, що вони наповнюють свої бюджети не за рахунок податків, а шляхом отримання фіксованих платежів від зареєстрованих там компаній. Сьогодні світ буквально обплутаний такими зонами. Найбільш затребувані острова-держави Індійського і Тихого океанів, Карибського моря, в яких іноземні компанії звільняються від сплати податків. Що стосується Європи, то тут вони «прозоріші», оскільки, на відміну від острівних аналогів, імена засновників компаній доступні для зацікавлених. Крім того, європейські офшори систематично піддаються аудиту.
Антиподаткові механізми
У 1950-х, коли сучасні офшори тільки зароджувалися, вони ставали не стільки механізмом зниження податкового тягаря, скільки можливістю для розвитку слабких економік. Класичний приклад — Ліберія. Після здобуття незалежності країна перебувала в глибокій економічній депресії. Тоді Ліберія надала іноземним судам можливість реєструватися під її прапором, і це реанімувало економіку.
Точне число офшорів у світі встановити важко, оскільки під їх параметри в тій чи іншій мірі підпадають десятки юрисдикцій. Умовно вони діляться на категорії за статусом, популярністю і частоті використання під конкретні завдання.
Наприклад, азіатський Сінгапур і європейську Ірландію, зростання ВВП яких вражає економістів, багато експертів наводять як приклад «правильних» офшорів. Головними драйверами успіхів цих країн стали реформи, спрямовані на вдосконалення умов ведення бізнесу та залучення інвестицій. Безумовно, це зіграло свою роль, але все ж основним чинником, завдяки якому туди ринули потоки грошей, стало зниження податків і відкриття міжнародних центрів фінансових послуг.
У Гонконзі немає більшості податків, присутніх в європейських країнах, а держава практично не втручається в справи бізнесу. Але Гонконг не є чистою “безподатковою гаванню”. Звільнення від податків там не автоматичне, а підлягає підтвердженню податкових органів у встановленому порядку.
У бізнесменів з пострадянських країн особливою популярністю користується Кіпр. Хоча формально він не є офшором, але має головну рису подібних територій — можливість оптимізувати оподаткування. Кіпрське законодавство в частині сплати податків виходить з факту територіальності і резидентності. Іншими словами, компанії, зареєстровані на Кіпрі, але керовані з іншої країни, не платять податки з прибутку, яка отримана поза його юрисдикції.
Характерною рисою офшорних юрисдикцій, незалежно від їх розміру та місця розташування, вважається конфіденційність і ліберальне ставлення до діяльності фінансового ринку. Втім, під тиском міжнародних організацій по боротьбі з відмиванням грошей (РАТР) приховувати кінцевих бенефіціарів, а іноді і розмір прибутку, стає все складніше.
Офшори: А нам не судилося?
Україна зависла в очікуванні якогось економічного дива, що триває вже без малого три десятиліття. Йдуть спекотні суперечки про джерело цього дива: кредити МВФ, похід до Євросоюзу… Ми постійно говоримо про необхідність реформ, як демократичних, так і жорстких. При цьому однією з основних називають податкову — в плані радикального зниження навантаження на бізнес. А поки чиновники роздумують, вітчизняний бізнес оптимізує свої фіскальні витрати за допомогою тих самих офшорів.
Гарячі голови не раз виступали із заявами, що Україна має всі передумови стати одним з найбільших світових офшорів, при прийнятті “правильних” законів, зрозуміло. Однак цій мрії явно не судилося збутися, на що є кілька об’єктивних причин.
По-перше, навряд чи домінуючі на цьому терені країни і організації дозволять нам це.
По-друге, є ризик банкрутства економіки внаслідок різкого зниження або скасування податків -головної спокуси будь-якого офшору. Україна занадто велика, має понад 40 млн населення і, що гріха таїти, політично нестабільна. Такі держави не можуть жити тільки за рахунок плати за реєстрацію офшорних компаній.
Безумовно, в тій же Європі є досить великі країни, що є в тій чи іншій мірі офшорами для певного виду бізнесу (Великобританія, Нідерланди, Естонія), але вони цікаві своєю репутацією і стабільною фінансовою системою. Нам же, щоб претендувати на такий інтерес, слід для початку стати стабільною і самодостатньою юрисдикцією з інститутом приватної власності, що охороняються не тільки на папері.
Втім, як показує світова практика, запорукою процвітання держави є аж ніяк не її “офшоризація”, а послідовне створення внутрішніх умов, які реально залучили б іноземні капітали.
