Простий-непростий спосіб стати кращим у своїй професії.
У мене в роботі часто виникають ситуації, коли потрібно вибрати: забити чи зробити добре, навіть якщо не просили.
Я думаю, у будь-якій роботі буває подібне. У моїй редакторській виглядає приблизно так: наприклад, замовник просить написати статтю про нову фішку – розповідає про неї натхненно, аж очі горять. Але з його монологу починає здаватися, що після запуску цього чудо-інструменту незадоволені користувачі прийдуть з піками гострими штурмувати офіс. Можна забити і просто написати статтю, а замовник нехай сам розбирається з наслідками. А можна витратити зайві N годин, глибше розібратися в продукті, і якщо все справді погано, спробувати переконати замовника, що він дурню провертає.
Або, наприклад, менеджер приносить інтерфейс і каже, що це “пригода на 15 хвилин, там тільки одну кнопку поправити” – а ти бачиш, що біда не з однією кнопкою, а з логікою всієї сторінки. Можна забити і зробити тільки цю нещасну кнопку, або показати менеджеру інші проблемні місця і запропонувати розширити завдання.
Коли я тільки починала працювати, я завжди обирала забивати. Тому що:
Боже, за цю роботу мені платять 16 тисяч на місяць, нащо старатися. Я ж можу написати безглузду нісенітницю за півтори години і піти пити пиво. А якщо залишуся вдома і весь вечір буду видряпувати тексти до блиску, заплатять рівно стільки ж. Ну і навіщо витрачати час?
Відповідь на останнє запитання я дізналася через кілька років професійного і зарплатного топтання на одному місці. Вона ось така: тільки коли якість роботи стає важливою для тебе самої – ти ростеш як фахівець. Що сильніше ти вкладаєшся, що частіше робиш більше очікуваного – то більше нового ти дізнаєшся. І тим ціннішою стаєш на ринку праці.
Коротше, щоб стати кращим у своїй професії – потрібно якомога рідше робити вибір у бік “забити”, і якомога частіше – у бік “зробити добре, навіть якщо від тебе цього не очікують”.
Ми у Telegram: Анонси нових статей та бонусні матеріали
Мовою вакансій хедхантера це, здається, називається “проактивність”. Мій бойфренд каже “професійна гордість”, а мені більше подобається “небайдужість”. Утім, сенс від цього не змінюється.
Щоправда, з небайдужістю є одна складність: як робити більше, ніж очікують, але водночас не дати їздити на своїй шиї й не вигоріти до бісової матері?
Щоб сильніше вкладатися в роботу, зовсім не обов’язково сидіти за нею днями й ночами, забувати про сон, прогулянки по барах і тіндердейти. Ну тобто так можна робити. Але краще не варто.
Ось кілька моїх правил, як робити більше і не схуднути:
- Завжди уточнювати, чи потрібні поліпшення.
Припустимо, вас попросили додати один абзац у дуже-дуже погану статтю. Руки так і сверблять не зупинятися на цьому нещасливому абзаці, а переписати взагалі все. Але перш ніж кидатися в бій, краще уточнити в менеджера/замовника/головного редактора/будь-якої розуміючої людини, чи варта гра свічок. Можливо, цю статтю планують видалити через місяць. Або в неї цільова аудиторія три каліки, які й без хорошої структури все розуміють. Тоді краще змиритися з недосконалістю світу і залишити все як є. А вільний ентузіазм докласти там, де він потрібен.
- Обов’язково закладати на додаткову роботу додатковий час.
Навіть найвідчайдушніше бажання зробити добре – не привід вилазити за межі робочого дня. Якщо завдання збільшується в обсязі, це потрібно обговорити з колегами і донести, що якщо роботи побільшає – знадобиться більше часу. І не вестися на виверти з ниття-шантажу-підкупу. Якщо колегам окей збільшити час на завдання, можна сміливо закопуватися з головою в текст. Якщо вони не можуть почекати – що ж, знову доведеться змиритися з недосконалістю світу і зробити план мінімум. Переробляти недобре. Відпочивати дуже важливо.
- Не забувати пріоритезувати.
Припустимо на робочий день у вас було заплановано 2 завдання. Завдання “А” на 3 години, завдання “В” на 5 годин. Але потім ви відкрили завдання “А”, а там роботи – поле неоране. Не 3 години потрібно, а всі 8. Це привід обговорити з усіма причетними пріоритети завдань: можливо, завдання “А” – фіча, яку планують випустити вже днями, а завдання “В” – стаття, яку публікуватимуть наприкінці місяця. Тоді спочатку вся увага завданню “А”, а потім завданню “В”. Ну ви зрозуміли.
Якщо бажання відполірувати до блиску менш важливий текст завадить зробити добре і вчасно важливий і терміновий, нікому від цього не буде добре.
[Усе перераховане вище підходить для роботи за трудовим договором. У фрілансу напевно є свої нюанси, наприклад, про гроші теж потрібно домовлятися. Але мене там давно не було, тож не можу нічого сказати].
