Випадково побачив пост, у якому автор ділився моральними муками з приводу того, робити йому якусь штуку чи ні. Як один з аргументів “за” слугував аргумент:
Можу заробити 20-30 тисяч гривень, адже дехто стільки на місяць заробляє.
“Та годі”, – подумав я, – “на цифрі 20-30 тисяч можна було відразу перестати мучитися” 
Але потім спробував підставити 250-300 тисяч, потім 1-1.5 мільйона, потім ще більше. І щоразу щось дряпало.
І тут я зрозумів, що річ не в конкретних цифрах, а в словах “адже деякі стільки на місяць заробляють”. Маючи на увазі тих, хто заробляє менше.
Тому що бідність – це поняття відносне. Для всіх – крім номера один у списку найбагатших людей світу
У всіх інших – завжди є хтось бідніший, а хтось багатший.
Порівнюючи себе з тими, хто бідніший – ти начебто маєш почуватися багатшим. Але ж, все навпаки! Порівнюючи з біднішими – ти продовжуєш відчувати себе бідним. Блін, але чому?
Та тому що, беручи їх як орієнтир – ти метушишся, намагаючись не впасти нижче того рівня, на якому ти перебуваєш зараз. При цьому свідомо залишаючись біднішим за тих, хто вище. І це усвідомлення ти і відчуваєш.
Порівнюючись же з багатшими – ти намагаєшся дотягнутися до їхнього рівня відносної бідності Але як би там не було – намагаючись стати багатшим за себе вчорашнього. Тому й почуваєшся на підйомі.
Загалом, справа не в конкретній цифрі, яку ти зараз хочеш заробити. Хоч 30 тисяч, хоч 3 мільйони, хоч гривень, хоч доларів, хоч на місяць, хоч на рік, хоч за один раз.
Усе питання – з ким ти при цьому себе порівнюєш. Якщо з тим, хто бідніший – то ти тоді так і залишишся бідним. Нехай навіть і відносно.
