Один із моїх улюблених експериментів Майкла Газзаніга. Екран, розділений лінією. На ньому з’являються спалахи світла – над або під лінією. Програма налаштована так, що у 80% випадків спалахи виникають вище за лінію і тільки у 20% – нижче. Завдання учасників – передбачити, де з’явиться наступний спалах.
І ось на сцену виходять випробовувані. Голуби, щури і діти до 4 років. Перемагають, з невеликим відривом, щури – вгадуючи у 80% випадків. Тому що все просто. Світло практично завжди з’являється над лінією – учасники й обирають варіант, який найчастіше траплявся в минулому.
Але це для щурів, голубів і дітей просто.
Ах так. В експерименті ж була ще одна група учасників – дорослі люди. Які показали найгірший результат – 67% правильних відповідей. Тому що вони думали. Шукали і будували хибні закономірності.
Ми хочемо жити в упорядкованому світі. Випадковості нас лякають.
Мозок людини автоматично налаштований на пошук причини і наслідку. На цьому засновані практично всі забобони. Нам плювати на факти. Людина здатна пов’язати разом і переконати себе в чому завгодно.
Припустимо, покупцеві важлива зручність. А наш продукт якось не дуже. Не намагайтеся обдурити споживача, висувати аргументи – клієнт з легкістю їх спростує. Краще зауважити: “Ми спеціально зробили продукт незграбним. І з дерева. Для зручності”. Після чого замовкнути. У такому разі вища ймовірність, що людина сама придумає дивне, але переконливе для неї пояснення.
