Якщо запитати середньостатистичного співробітника: фахівця, інженера, програміста, навіть вченого, що він думає про менеджерів, які ними керують, то, найімовірніше, вам скажуть, що це найнепотрібніші або навіть найшкідливіші учасники процесу – нероби й дармоїди, без яких було б тільки краще…
Але якщо те саме запитання поставити будь-якому топ-менеджеру, то виявиться, що нікого важливішого за керівників (менеджерів) для них немає, що весь розвиток компанії впирається в постійний брак хороших менеджерів і, взагалі, це найцінніші люди компанії.
Як так? Хтось тут явно щось не розуміє.
А річ у тім, що у більшості співробітників просто ніколи не було досвіду керівництва іншими людьми. Тому що, якби у них був такий досвід, вони знали б, що люди дуже специфічна виробнича одиниця – людей дуже важко масштабувати.
Якщо одна людина чудово справляється, додаєш до неї ще одну, то разом вони роблять не у 2 рази більше, як хтось міг би подумати, а в кращому разі в півтора. Додаєш третього і вони справляються ще гірше. Додаєш четвертого, і ось вони вже вчотирьох роблять навіть менше, ніж той один перший співробітник видавав поодинці. Додай п’ятого і робота встає повністю.
І як бути?
І як компаніям, колективам рости? Один же не справляється. А п’ять справляються гірше, ніж один.
І ось тоді з’являються менеджери. І хороший менеджер відрізняється від поганого тільки кількістю підлеглих, яких він може змусити працювати разом відносно ефективно. Ніхто й не мріє, щоб 10 людей робили в 10 разів більше. Це неможливо. Але якщо недосвідчений менеджер зможе при дворазовому зростанні чисельності команди отримати 30% приріст продуктивності, то досвідчений зніме вже всі 70%…
Але що бачить співробітник? Коли він працював один, він робив 100%. Але ось з’явилася команда і цей противний менеджер, і особисто він став робити не більше, не так само, а менше! Очевидно ж, що від менеджера одна шкода.
А що бачить топ-менеджер? Завдяки хорошому управлінцю, я зміг збільшити команду в 10 разів і отримати в 7 разів більше продукту/результату.
