Наприкінці грудня минулого року Верховна Рада України звично, хоча і не настільки очікуємо, продовжила ще на рік мораторій на продаж землі (офіційна назва «мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення»). Велика ймовірність, що сталося це в останній раз…
Майже всі проти?
20 грудня 231 народний депутат України (всього на 6 більше половини парламенту) підтримали продовження мораторію на продаж землі до кінця 2019 року. Водночас народні обранці зобов’язали Кабмін 1 березня нового року подати на розгляд Ради проект закону Про обіг сільгоспземель.
Незважаючи на зростаючу у вітчизняного істеблішменту популярність ідеї вільного ринку землі, рішення, прийняте українським парламентом, вже в який раз — з 2001 року — зберегло консервативну позицію «захисту головного багатства держави». Голоси за її збереження зібрані з усіх фракцій, нехай навіть і по трохи.
Вплив електорату і бажання йому догодити в даному випадку в наявності: рідкісне питання у нас супроводжується такою одностайністю суспільства. Ряди противників ринку землі різняться від групи до групи, але залишаються однозначно широкими: судячи з жовтневими опитуваннями Київського міжнародного інституту соціології, Центру Разумкова та Соціологічної групи «Рейтинг», проти вільного продажу земельних ділянок виступали 75 % жителів сіл і 70 % городян, 77 % незаможних і лише 57 % забезпечених українців.
Голос широких мас або самообман?
Втім, дивлячись на результати соцопитувань, необхідно зробити пару ремарок. По-перше, очевидно, що голос проповідників вільного ринку занадто тихий — кількість прихильників росте повільно. По-друге, результати опитувань могли б бути іншими, будь вони проведені тільки серед землевласників. Таких в країні 6-7 мільйонів, — багато, але це далеко не всі українці, тому і ставлення цієї групи до продажу землі могло бути зовсім іншими, ніж у «широких мас».
Не можна не сказати і про певний самообман. Говорячи про загрози вільного продажу землі, ми часто виносимо за дужки нинішню ситуацію з сільгоспугіддями в Україні. Фактично їх скупка (в тому числі і масова, інакше звідки б взятися агрохолдингам?) відбувалася вже давно, але у зв’язку з законодавчими обмеженнями за документами вона є довгостроковою орендою, емфітевзисом (право користування чужою ділянкою), обміном і іншими подібними схемами. Користування землею за такими схемами накладає свій відбиток: погано захищений орендар, погано захищений орендодавець, земля постійно знаходиться в статусі «не моє — не шкода».
Таким чином порушення права власності здається, що і немає, проте в той самий час діючи з прицілом на симпатії виборців було принесено в жертву частину можливого економічного зростання в державі. Принаймні так вважає, наприклад, Світовий банк. За прогнозами іноземних фінансистів, відкритий ринок землі дав би Україні 1,6 % зростання ВВП щорічно (для порівняння: в 2016-2017 роках ВВП зростав на 2,3-2,5%). Справа тут не тільки безпосередньо у купівлі-продажу існуючих паїв, але і в можливості брати кредити під заставу землі, а також у більшій мотивації вкладати у власні, а не орендовані земельні ділянки.
Мораторій на продаж землі: По інший бік барикад
Неможливість повною мірою розпоряджатися своїм майном (землею) — фундаментальна претензія критиків як мораторію, так і в цілому відсутності відкритого ринку землі.
«Маємо право продати машину, квартиру, та хоч завод, але чомусь не маємо права продати земельну ділянку», — резонно зазначають вони.
З ними згоден і Європейський суд з прав людини, який навесні минулого року, розглядаючи справу «Зеленчук і Цицюра проти України», зробив висновок, що відсутність ринку землі порушує права власників. Поки що це судове рішення не має критичних наслідків для країни, — крім репутаційних втрат, звичайно. Але якщо проблема не буде вирішена, згодом державу зможуть завалити позовами і вимогами компенсацій всі постраждалі… тобто згадані вище 6-7 мільйонів громадян.
«Розумний строк», який Європейський суд визначив Україні для зміни законодавства (а це, за експертними оцінками, рік-два, з яких півроку вже пройшли), а також жорстка позиція щодо «земельного» питання МВФ, Світового банку й інших західних партнерів і кредиторів — все це ознаки того, що ринок землі хоча б формально буде відкритий вже в 2019 році. Можливо, це буде зроблено руками спливаючого скликання Верховної Ради, щоб на нього перенаправити і невдоволення виборців. А можливо, навпаки — реформа стане першим кроком новообраного парламенту.
У будь-якому випадку багато чого залежатиме як від деталей нового законодавства, так і від його практичної реалізації. Можна посперечатися про необхідність і перспективи відкритого ринку сільгоспугідь, але в чому скептики вже точно праві — так це в тому, що навіть сьогодні аграрний сектор не захищений ні від рейдерства, ні від концентрації бізнесу в руках невеликого кола олігархів від АПК, ні від іноземної економічної експансії. Зміни в законодавстві можуть стати як панацеєю, так і контрольним пострілом для вітчизняного сільського господарства…
