Я ніколи не працював найманим працівником у великих корпораціях. Але маю чималий досвід роботи з ними як зовнішній консультант.
У кожному кейсі я зустрічав людей, які щільно влипли в корпоративне рабство. Це коли ненавидиш багато чого у своїй роботі, але продовжуєш покірно виконувати посадові обов’язки, мріючи колись усе кинути і піти, стукнувши по столу.
Важливо розуміти, що сама по собі робота в корпорації – не рабство. Рабством вона стає, коли людина перестає відчувати себе вільною і починає відчувати дискомфорт і роздратування від взаємодії з компанією-наймачем. З начальством, колегами, підлеглими, завданнями, офісом, іноді навіть із логотипом.
Такий стан може тривати місяцями, роками, десятиліттями.
Для мене свобода – головна цінність, тому мені дуже сумно бачити людей, які потрапили в рабство. Удвічі сумно від того, що це розумні, активні, ініціативні люди. Часто вони самі розуміють своє становище і відкрито про це говорять.
За моїми спостереженнями, є три ключові сили, тяжіння яких визначає механізм роботи корпоративного рабства.
- Гроші. Корпорації зазвичай добре платять своїм співробітникам, а також пропонують інші матеріальні стимули на кшталт фітнесу, курсів та інших плюшок. Добре заробляючи, люди звикають добре витрачати, переходять на нові рівні споживання, що створює фінансову залежність.
- Стабільність. Велика компанія формує відчуття стабільності. Стабільні цілі, стабільні процеси, стабільні очікування. Усе зрозуміло і передбачувано. А стабільність у заробітній платі дає змогу будувати довгі фінансові плани, брати кредити, іпотеки. Що веде до ще більшого тяжіння грошима.
- Статус. Оновлення місця роботи в Facebook зі згадкою всім відомого бренду, викличе набагато більше реакцій і привітань, ніж якщо це буде нікому невідомий стартап. Банально перебувати на галузевій конференції приємніше, коли прочитавши назву компанії на бейджі, будь-хто впізнає її і схвально кивне.
Кожну з цих сил окремо подолати нескладно. Але коли вони працюють разом, тяжіння посилюється стократно.
Страшно втратити в грошах і не зуміти внести черговий платіж за іпотекою. Страшно знижувати споживання зі звичного рівня. Страшно втрачати відчуття стабільності та захищеності. Страшно втрачати статус співробітника всім відомої компанії. Страшно. Страшно. Страшно.
Попри постійні стреси і відчуття несвободи, людина міцно прив’язується до свого пучка страхів. А через якийсь час і зовсім змиряється з таким станом справ.
Але це не смертельний діагноз. Я знаю багато історій, коли люди припиняли боятися, виривалися з рабства і знаходили гармонію, ставши бездомними блукачами або жебраками.
Жарт.
Ставши успішними підприємцями або знайшовши нову цікаву роботу в класній компанії.
