Ключ до успішної віддаленої роботи не інструменти, а відповідальність.
Думка, яка мене завжди бавила, як 100-200 років тому люди управляли великим господарством або імперією. Ось пішов Наполеон в черговий похід, а Париж продовжує жити своїм життям. І не можна йому швиденько зателефонувати, щось уточнити, попросити прийняти рішення. Немає його, і будь-яке питання-відповідь це мінімум пара тижнів на гінців туди-назад. А як управляли імператори країною до появи телеграфу? Відправляєш якийсь похід на схід, а через пару років дізнаєшся, що у нас тепер ще й Каліфорнія є.
Швидкі комунікації породили безвідповідальність. Сьогодні, коли будь-яке питання можна за секунди скинути наверх, можна нічого не вирішувати, а нескінченно уточнювати. Сотні імейлів, тисячі повідомлень, нескінченні конф-колли – аби не брати на себе відповідальність
Ефективна “удальонка” можлива тільки коли люди працюють самостійно, зрідка виходячи на зв’язок, щоб скоординувати свої дії. Це чудово розумієш, коли працюєш з різними часовими поясами: дав завдання і пішов спати, наступний сеанс зв’язку через 8 годин (різниця в часі).
Але виходить це в одиниць, тому що за десятиліття розвинених інструментів комунікацій у більшості людей атрофувалися центри прийняття рішень.