Лінійна структура організації допомагає вибудувати культуру поваги та процвітання. Щоразу під час виступу камерного оркестру Orpheus відбувається цікава гра в музичні стільці. Після кожного уривка музиканти міняються місцями: скрипаль із центрального місця переміщується назад, поступаючись ним іншому скрипалю. На відміну від інших ансамблів класичної музики, незалежний оркестр з Нью-Йорка не вірить в ієрархію, незмінні місця і ролі. До всього іншого всі виступи оркестру відбуваються без диригента.
Зміна місць кілька разів за концерт розкриває унікальний погляд Orpheus на лідерство. Не покладаючись на одноосібного керівника з диригентською паличкою і не акцентуючи уваги на видатних виконавцях, музиканти Orpheus плавно переключаються з лідерства на другорядні ролі.
Згідно з їхньою філософією, 34 основні учасники Orpheus протистоять звичайному “корпоративному шляху” симфонічних оркестрів і вважають один одного рівними. За винятком музиканта, який проробляє складну роботу з адаптації композиції для оркестру, кожен виконавець, незалежно від віку, терміну роботи або резюме, отримує однакову оплату за кожен концерт і має право голосу у всіх творчих рішеннях. Музиканти обговорюють і доопрацьовують кожен твір як єдиний колектив.
Це не означає, що у виконавців немає его чи твердих переконань. Виконавчий директор оркестру Александер Шейрле ласкаво називає їхній творчий процес злегка “безладним”. Під час репетиції перед останнім концертом у Карнегі-холі музикант, який не входить до основного складу, вніс пропозицію, як частину “Кубинської увертюри” Джорджа Гершвіна зробити “більш чудовою і плавною”.
Інші організації несхвально поставилися б до таких підказок, але в Orpheus це вважається частиною відбіркового процесу. Претендентові на повноцінну участь в оркестрі слід не лише добре грати, а й проявляти здорову мистецьку чутливість і доводити свою спроможність формулювати зворотний зв’язок.
Отримання постійного місця в оркестрі Orpheus займає кілька років. Тоді як інші класичні оркестри проводять сліпі прослуховування, наймаючи найяскравішого за звучанням музиканта, Orpheus полюбляє знайомитися з потенційним учасником шляхом спільних виступів і турне. Підбір групи, пояснює Шейрле, так само важливий, як і музичний талант.
Якщо у вас є чудовий музикант, який не сприймає критику колег і погано взаємодіє з колективом, це все зіпсує.
Коли звільняється місце, Orpheus обирають нового учасника шляхом таємного голосування. Судячи з розмаїття вікових груп, етнічної приналежності, статі, культурного походження та поглядів у групі, Orpheus вдається не потрапляти в поширену пастку і не наймати один і той самий тип людей.
“У нас на кухні багато кухарів і багато думок, але врешті-решт усі вони сходяться воєдино”, – каже Шайрле.
Справді, за 50-річну історію гурт Orpheus провів безліч світових турне, записав понад 70 альбомів і здобув десятки нагород, а процвітає він завдяки тому, що владу й ухвалення рішень розділено між усіма учасниками.
Філософія лідерства Orpheus за межами концертного залу
Шайрле також курує Orpheus Leadership Institute – навчальну платформу, де музиканти діляться унікальними поглядами на творчу співпрацю і холакратію (робочу структуру без ієрархії). Він упевнений, що організаціям буде корисно взяти на озброєння деякі аспекти філософії управління Orpheus.
По-перше, зміна керівних ролей сприяє смиренню і взаємній повазі між колегами, пояснює Шайрле.
Сидячи в кріслі керівника, ви вчитеся поводитися шанобливо, адже за півгодини ви опинитеся в скрутному становищі. Цей цикл створює глибоко шанобливий спосіб спілкування.
Рівноправність в організаціях посилює індивідуальну участь і створює відчуття причетності. В інших ансамблях, де на перших рядах сидять тільки зіркові виконавці, ви бачите, як знижується енергія музикантів на задніх рядах. А в Orpheus у кожного є можливість побувати в передньому ряду. Фаготист Джина Каффарі вважає, що почуття гордості пронизує весь ансамбль.
Ми так пишаємося, коли виходимо на сцену і ділимося музикою з усіма, – пояснює вона. – Це надихає, бо ми самі створюємо це – кожен із нас причетний.
Гнучкість – ключовий принцип методу Orpheus. Це особливо помітно, коли оркестр запрошує виступити соліста. У них є довгий список виконавців, як-от Йо-Йо Ма, Анна Софі фон Оттер і Пекка Куусісто, і учасники Orpheus підготовлені до роботи з різними стилями або темпераментами запрошених. Працюючи в лютому з легендарним кубинським джазовим трубачем Артуро Сандовалем, ансамбль пристав на пропозицію 72-річного музиканта зробити виконання написаного ним твору більш емоційним.
А в середині концерту в Карнегі-холі вони задовольнили незвичайне прохання Сандоваля призупинити виступ і повторити частину твору – йому здалося, що з першої спроби у нього вийшло
