Для новеньких: я прийшла в айті через тексти. Вважаю себе чудовим комерційним писакою, хоч і не заробляю цим уже. Тому коли я запитала, про що розповісти, багато хто попросив що-небудь про тексти.
Найважливіший софт-скіл людини, яка пише, – переодягатися з автора в редактора і назад. Письменник → критик → письменник → критик → письменник →… Не можна змішувати дві ролі і бути одночасно письменником і критиком. Дивіться наскільки це різні штуки.
Письменник 100% довіряє собі й голосу, який у його голові йому надиктовує ниточку тексту. Справа письменника – викладати голову на папір. Для нього нормально:
- написати у 2 рази більше, ніж залишиться, писати те, що ти точно не залишишся (наприклад для розігріву).
- писати безладно, може з кінця. Як кажуть: вигризаючи дірки в сирі, поки не з’їси весь.
- бути багатослівним, неінфостильним, занадто розмовним.
Редактор 100% безжалісний до цього полотна букв. Для нього важливо залишити сентименти і служити вижену тексту:
- тримати велику картинку в голові, бути стратегом тексту, його структури,
- вбивати зайве, забувши, що “пішло 4 години” і що “ну не погана ж ідея”,
- віджимати і полегшувати, робити простіше, коротше, конкретніше.
Редактор може по дрібницях підключатися мало не кожні п’ять хвилин: “тире тут прибери”, “це можна коротше сказати”. Це нормально, але поки пишеш, треба тримати його на других ролях, інакше застрягнеш до того, як перший рядок буде написано.
Але коли час редактури, тут нехай письменник посидить осторонь. А то буде тягнути назад:
Цей вступ – моя дитина, давай залишимо.
Коли я на зорі кар’єри писала тексти в одній великій компанії, психологічно не могла переодягатися в редактора частіше, ніж раз на добу. По-перше, “шкода” було чикати те, над чим щойно потів. По-друге, навичка швидко перемикатися з деталей у стратегію не була прокачана (у школі ми називаємо цю навичку “Zoom in – Zoom Out”, потрібна всім).
Приходила вранці на роботу, відкривала вчорашній текст, зітхала, і починала чикати і відзначати, де відстій. Моя редакторська ефективність була “одна неупереджена редактура на добу”, зараз одна на годину. Але знаєте, одна на добу – вже досить хороший показник. Дехто взагалі не здатен різати свій кровний текст без внутрішніх драм, самобичування і стресу.
Мені бачиться, що ці внутрішні драми і є те, чому люди не пишуть. Головний стопер не в тому, щоб знати, як правильно – ця інфа тільки качає критичність критика. Головний стоппер – психологічна неготовність судити і шматувати своїх “дітей” майже одразу після написання.
