За останні роки в Україні чимало зроблено для переведення сфери адміністративно-державного управління в цифровий формат. Однак для того щоб створити повноцінний електронний уряд (Е-уряд) нам необхідно подолати шлях не менший, ніж той, що вже пройдено…
Етапи великого шляху
Два роки тому українська система Prozorro отримала чергову (і не останню) свою міжнародну нагороду — Open Government Awards 2016. За два роки прозорості держзакупівель зекономлено майже 60 млрд грн. Помітно рух і в інших напрямках.
Якщо судити по опціях порталу iGov, в Україні органи влади готові надати онлайн майже півтисячі адміністративних послуг (правда, при виборі конкретного міста це число скорочується до сотні або кількох десятків). У 2015 році був запущений, а в 2017-му переведений на технологію блокчейн аукціон з продажу конфіскованого майна СЕТАМ. У минулому році на Всесвітньому економічному форумі в Давосі Blockchain Research Institute назвав Україну серед 14 країн світу, що лідирують по впровадженню блокчейн-технологій. Нещодавно було відкрито електронний кабінет водія, а мобільні оператори запустили послугу mobile ID — електронний цифровий підпис, прив’язаний до SIM-карти…
Однак, відійшовши на крок і оглянувши картину в цілому, ми побачимо набагато менш однозначну оцінку цифровізації відносин з державою.
Скромність, яка не прикрашає
В середині 2018 року ООН опублікувала дані E-Government Development Index. Україна у світовому рейтингу посіла далеке 82-е місце з показником 0,6165 (Індекс може мати значення від 0 до 1). Причому з часу попередньої публікації індексу (2016 рік) ми втратили 20 позицій і лише зовсім небагато наростили саму величину індексу, ось чому нас і змогли обійти за два роки 20 країн.
Важливо проаналізувати і три складові цього індексу. Одна з них оцінює людський капітал держави, освіченість і «здатність до навчання» його громадян. Україна з показником 0,8436 з 1 — набагато вище середняків: Японії, Італії, Китаю і половини європейських країн. Куди гірше йдуть справи з двома іншими “підіндексами”, які оцінюють розвиток телекомунікаційної інфраструктури та онлайн-послуг: відповідно 0,4364 і 0,5694. Очевидно, що це досить скромні цифри. Щодо розвитку інфраструктури Україна лише трохи вище Габону і ПАР; за онлайн-послугами ми є сусідами з Угандою.
Електронний уряд: Веб-присутність з пробілами
Ще на початку 2000-х та ж ООН розбила розвиток електронного державного управління на три фази: від першої emerging web presence, що можна перевести як початкову присутність в мережі (сайти держорганів зі статичною інформацією), до seamless web presence, буквально — «безшовно» веб-присутності, що означає повну інтеграцію всіх держресурсів в межах одного порталу та максимальну цифровізацію державних послуг. За цією шкалою Україну можна віднести до третьої фази — інтерактивної присутності в мережі, коли держава і громадянин можуть взаємно обмінюватися інформацією онлайн.
В той же час не можна сказати, що попередні фази пройдені повністю. Навіть подача декларацій чиновниками і депутатами і підприємницьких звітів не обходяться без постійних технічних проблем. Але ж це і результати реформ, до яких була прикута максимальна увага, і сервіси, якими змушені користуватися сотні тисяч людей!
Останнє дослідження Transparency International прозорості 100 найбільших українських міст показало, що потреби жителів не задоволені ні по одному з критеріїв хоча б на 50 %. Приміром, якщо прозорість інформування про роботу місцевої влади реалізована на 46 %, то прозорість діяльності комунальних підприємств — лише на 17 %.
Четверта стадія побудови електронного уряду, яка передбачає зокрема онлайн-розрахунки з державою, також залишається неподоланою вершиною. Ви можете заплатити штраф, податки або збори онлайн, але за посередництвом платіжних сервісів або через Інтернет-банкінг. А головне-велика ймовірність того, що квитанцію або чек по електронному платежу вам ще доведеться роздрукувати і в паперовому вигляді та “донести в кабінет №…”.
Іронія долі чи що?
Прикладів “недореалізованих” сервісів можна назбирати не менше, ніж успішних кейсів. Але якщо уявити, що завтра всі вони запрацюють без проблем, — хто і як зможе ними скористатися?
По-перше, в нашій країні близько половини сіл і міст з населенням до 100 тисяч не охоплені інтернетом. Про це свідчать дані соцопитування, опубліковані влітку 2018 року Інтернет-асоціацією України. З 2015 до 2018 року кількість користувачів в цих регіонах зросла з 51 до 56 %, і можна припустити, що все-таки за рахунок міського населення в першу чергу.
По-друге, навіть з доступом в інтернет необхідно мати ідентифікатор для використання онлайн-послуг. Але електронним цифровим підписом на сьогодні користуються лише кілька мільйонів українців. Mobile ID Bank ID (ідентифікація за допомогою інтернет-банкінгу) отримали у минулому році зелене світло від уряду і можуть істотно збільшити число користувачів з онлайн-ідентифікаторами. Однак на практиці маємо два Bank ID (від «Приватбанку» і «Ощадбанку») — і ні за жодним з них не можна увійти в електронний кабінет платника податків або на сайт електронних петицій президенту. А для реєстрації Mobile ID оператори попросять у вас паспорт і ідентифікаційний код, що само по собі — «іронія долі»: виходить, що два вже існуючих основних ідентифікатора громадянина ніяк не пов’язані в якійсь центральній базі даних?
Але повернемося до того, з чого почали. Для того, щоб створити електронний уряд в Україні вже зроблено багато, і вектор розвитку обрано вірно — інакше не було б нагород і визнання окремих історій успіху. Питання в швидкості перетворень, яка представляється високою, але тільки на погляд зсередини.
