Я багато спілкуюся з власниками та HR. Щойно мова заходить про наймання фахівця з маркетингу, обличчям пробігає судома, у голосі з’являються нотки роздратування і гидливості, в очах поганий блиск.
Парадокс. Чому таких почуттів не виникає щодо продавців, виробничників, фінансових директорів? Чому під час найму маркетолога – життєво необхідної посади – людина йде на “угоду з совістю”?
Мені здається, відповідь не стільки в компетенціях, скільки в моделі поведінки.
Чого гріха таїти, ті фахівці, хто хоч чогось досягли – хлопці вкрай зарозумілі.
Поводяться як королі світу. Можуть направо – наліво роздавати оцінки: “цей маркетинг – гівно”, а “тут власник козел і все псує”.
Зарозуміла зарозумілість, ясна річ, несе функцію захисту. Захисту від відповідальності за результат. Саме це і відчувають власники під час найму. З одного боку, чувак вважає, що піймав зірку з неба, і зараз як зробить “найкрутіший маркетинг у світі”. А як доходить до справи – сідає в калюжу, як хлопчик з Єралаша.
Так-так. Зарозумілість – це перша ознака дикої невпевненості в собі. Боязні, що тебе спіймають на власній некомпетентності і доведеться прилюдно налажати.
Тому, такі хлопці, якщо з ними розлучаєшся (навіть полюбовно), починають мстити – зносять сайти, рекламні кабінети, поливають брудом роботодавця.
Адже, що таке компетентність? Це спокійна впевненість, що при повторенні певної комбінації ти отримаєш заданий результат. У нас більшості таких зарозумілих хлопців результат вийшов випадково і тепер вони носяться з ним, як проповідник по паперті, і кричать на кожному кроці про власну унікальність (згадується афоризм Аксьонова: “треба ж чимось виділятися, подумала сеча”).
Немає нічого страшнішого за стан жити в парадигмі, що тебе розкриють. Тому почуття небезпеки при зіткненні з такими хлопцями цілком виправдане.
Я знаю про що пишу. Я сам таким був. І пройшов довгий шлях від відчуття власної неповноцінності до якихось прийнятних результатів.
Я не все вмію і можу і це – нормально. Я можу зробити дурну помилку і це – нормально. Я навіть можу завалити проєкт і злити бюджет і це – нормально. Я людина, а не нейромережа.
Але, якщо я щось знаю, я знаю точно. Тому так бояться моїх прямих запитань зарозумілі хлопці на співбесідах (і пишуть потім у приватні картки моїх клієнтів: “не працюєте з ним, він усе зіпсує у вашій компанії”).
А хлопцям із короною на голові я передаю полум’яні привіти. Скоро на вас у житті чекають дивовижно-прекрасні і разюче-хворобливі відкриття. Краще вчитися, ніж хизуватися.
