Отже, ми вигораємо, коли перестаємо відчувати сенс у роботі, і замінюємо його хибним сенсом. Часто таким сенсом стають досягнення, про які не соромно розповісти на зустрічі випускників – хороша посада у відомій компанії, успішний бізнес, круті кейси. Але прагнення до такого сенсу, не дає нам відчуття, що ми робимо щось по-справжньому важливе.
То чому ми вигадуємо собі хибний сенс і вкладаємо час і сили – найдорожче, що в нас є – у те, що насправді не є важливим для нас?
До цього призводить наша внутрішня нужденність. Почуття, що нам бракує чогось важливого, без чого ми не можемо вважати своє життя хорошим. У кожного це своє. Хтось хоче, заробивши багато грошей, відчути себе в безпеці й нарешті розслабитися. Хтось прагне отримати визнання і повагу від колег і ринку, щоб видихнути і сказати – так, я молодець.
Штука в тому, що ми перетворюємо роботу на засіб, який цю дірку заповнить. Але таке прагматичне ставлення до роботи не дозволяє зберегти з нею особистий зв’язок. З цього моменту робота цікавить нас рівно настільки, наскільки добре справляється зі своїм завданням. Таке ставлення потім поширюється на людей, з якими ми працюємо, і на наше життя загалом. Цінність роботи втрачається, а радість від створеного і досягнутого замінюється порожнечею і безглуздістю.
Друге головне питання. Що з цим робити? Який рецепт?
Для профілактики – розвивати чуття і вчитися визначати, що важливо в роботі саме для вас. Не для професійної спільноти, не для індустрії, де ви працюєте, не для компанії, не для ваших друзів і сім’ї. А для вас, у вашій глибині. Природа чуття криється не в думках, а в почуттях. Тому звертайте увагу на те, як реагує ваше тіло і що говорить серце, а не те, що намагається довести вам розум.
Якщо вже все сталося, спершу потрібно постаратися організувати собі більш спокійний робочий режим. А потім працювати з причиною – з тим, у чому ви відчуваєте дефіцит, який намагаєтеся заповнити роботою.
