Навколо повно бізнесменів, в одних велике підприємство, в інших невелика компанія. Хтось працює у фрілансі та теж вважає себе підприємцем, сам обирає яку роботу і коли робити.
Але значно більше тих людей, які день у день, з року в рік, десятиліттями працюють на умовному заводі. І їм навіть у голову не приходить думка, що можна не працювати від дзвінка до дзвінка, а займатися тим, що любиш, а не тим, що робиш за звичкою вже багато років без задоволення.
Статистика стверджує, що в Україні лише 3% населення займається підприємництвом (дані за 2019 рік, може щось змінилося на сьогодні, але не думаю, що глобально). Чому так мало?
Як думаєте, що стримує людей – незнання, небажання, страх, лінь? Чи настане коли-небудь момент, що всі будуть підприємцями?
Спробуймо відповісти на вищезазначені запитання. Як кажуть, усе відносно:
- Успішно стартапити з голою дупою – скоріше виняток, який підтверджує правило.
- На найманій роботі можна розвивати компетенції не те що на халяву, а за це ще й отримувати гроші.
- Операційна діяльність 50% компаній летить у тар-тарари в разі потрясінь (криза / війна). Інша справа найманий спец, з чудовим бекграундом.
- Більшість людей не люблять відповідальності – день пройшов, у кишені долар.
- Корінна причина – досі відсутній культ підприємництва з початкової школи на всесоюзному рівні, а в телевізорі замість вшанування підприємців/людини справи – промивка мізків.
- Людині подобається професія, і іншого їй просто не треба. Не до душі.
- Відмінний начальник, дружний колектив.
А ще, як не дивно, у більшості випадків це просто установки. Тато на заводі, мати на заводі, друзі на заводі, а я що не можу? І повірте, це відразу і про оточення, і про мізки, і про потреби. А ще завод – це щоденне зрозуміле і прогнозоване завдання з фіксованим часом, прийшов, відпрацював і додому до телевізора. Не потрібно паритися за все й одразу, немає переробок, немає сильних стресів, так начальник виносить мізки іноді, ну а де не так? Загалом завод це аванс 15-го, зарплата до 5-го і кар’єрне зростання.
Я ось теж раніше думав, чому всі не підприємці?
А що добре в самозайнятості або в підприємництві? Підприємці щасливіші – ні! Що в наймі не можна заробити мільйон – так можна? Майже за всіма статтями найманий працівник практично не програє, крім кількох: йти в невідоме, відкривати нові горизонти, будувати системи, бути вільним (наскільки можливо) у виборі, але чи всім це потрібно? Я більше скажу, всю історію вирощували і заохочували рабське мислення, а ви хочете, щоб люди масово від цього рабства відмовилися? А підприємництво це ж історія про свободи, де рабство не прийнятне. І знову повертаємося до ментальних установок.
Усі можуть бути підприємцями, але не всі готові заплатити ціну за це – стреси, тотальна відповідальність, перенавантаження. Багато хто хоче йти в бізнес за плюшками, а не за шишками, а шишок на порядок більше на шляху і це облягає тих, хто не готовий.
