Останнім часом дедалі частіше замислююся над стилем управління (своїм і оточуючих). Якщо брати за модулем, то традиційно є два стільці.
Червоний стиль
З одного боку – старий добрий підхід “пороти” свою команду.
Точніше, тримати в напрузі – так буде правильніше. Можна називати це червоним стилем управління, якщо вам ближче колірна диференціація штанів (хоч уже й не така модна, як 5 років тому). Такий стиль дуже добре корелює з нашим менталітетом: ми дуже багато можемо досягти на подоланні, не завдяки, а всупереч.
Якщо думаєте, що я якось намагаюся такий стиль принизити чи знецінити, поспішаю вас переконати – це не так. Тоталітарний режим у компанії критично важливий у період кризи, тобто просто зараз.
А якщо врахувати, що в нашій країні кризового часу більше, ніж спокійного і ситого, то стає зрозуміло, чому “червоних” компаній так багато. Це я щойно дійшов такого висновку, поки текст писав).
Рожевий стиль
На іншому кінці нашої управлінської веселки – бірюзовий пряник.
Децентралізація, прозорість, довіра, саббатікали і “хочу дати тобі зворотний зв’язок, якщо ти в ресурсі”. Трохи схоже на рожевий світ крипти в той момент, коли її придумували, а не коли почали застосовувати.
Цей варіант, звісно, утопія, але багато практик і принципів дуже корисні. Наприклад, говорити правду команді або намагатися розкрити потенціал людини, знайти їй те місце в компанії, де вона, дійсно, буде палити, а не відсиджувати години.
Що краще?
Відповіді в мене немає. Банальне “залежить від ситуації”, говорити не хочеться (не хочеться, але кажу).
Мій стиль більше схожий до пряника, але часом не вистачає жорсткості (а десь навіть і жорстокості). Хоча, чесно вам скажу, у бірюзовій концепції я розчарувався останніми роками, але натаскав багато практик.
Закінчуючи текст, у мене виникла підозра, що я написав його заради останнього абзацу. Тоді вкину запитання (обіцяю, що їх стане менше).
А що вам ближче: батіг чи пряник?
