Якщо ви цікавитесь українською літературою та історією, то напевно чули про Марусю Чурай – легендарну піснярку з часів Хмельниччини. Але чому її називають особливими прізвиськами та як саме про неї говорять в народі? Давайте розберемось в цьому питанні.
Основне прізвисько – українська Сапфо
Марусю Чурай найчастіше називають “українською Сапфо” або “малоросійською Сапфо”. Таке порівняння виникло не просто так – воно має глибокий сенс та історичне підґрунтя.
Сапфо – це давньогрецька поетеса, яка жила у VI столітті до нашої ери на острові Лесбос. Вона створила школу для дівчат, де навчала музики, співу та поезії. Сапфо вважається однією з найбільших поетес античності, її лірика присвячена почуттям, коханню та жіночій долі.
Чому ж порівняли полтавську дівчину з давньогрецькою поетесою? Тому що обидві жінки писали про кохання, страждання та жіночу душу. Обидві створили поезію, яка пережила століття. І обидві стали символами жіночої творчості у своїх культурах.
Інші назви Марусі Чурай
Окрім порівняння з Сапфо, народ дав Марусі і інші прізвиська:
- “Дівчина-легенда” – так її називають історики та літературознавці, адже факти з її життя оповиті таємницею
- “Чураївна” – за козацькою традицією, коли називали по батькові
- “Полтавська піснярка” – за місцем народження та творчості
- “Малоросійська співачка” – таку назву використовував петербурзький журнал “Пчела” у 1877-1879 роках
Чому саме “українська Сапфо”?
Назва “українська Сапфо” закріпилась за Марусею через кілька причин. По-перше, її пісні розкривали жіночу душу так, як раніше в українській культурі не робив ніхто. Вона писала про кохання, зраду, страждання – теми, близькі кожній жінці.
По-друге, за життя Марусі Чурай жінка в більшості країн була безправною. Її роль зводилась до ведення господарства та народження дітей. А Маруся створювала поезію, її слухали козаки, її пісні співала вся Полтава. Це було явище надзвичайне для XVII століття.
По-третє, її особиста трагедія – нещасне кохання до Грицька Бобренка, зрада коханого, отруєння та смертний вирок – нагадує долі героїнь античних трагедій. Страждання за кохання, розплата за помилку, передчасна смерть – ці мотиви роблять її життя схожим на долю давньогрецької Сапфо.
Що писала Маруся Чурай
З іменем Марусі Чурай пов’язують приблизно 23 пісні. Найвідоміші з них:
- “Засвистали козаченьки”
- “Віють вітри, віють буйні”
- “Ой не ходи, Грицю”
- “Сидить голуб на березі”
- “На городі верба рясна”
- “Котилися вози з гори”
Ці пісні стали народними. Їх співали козаки в походах, селяни за роботою, молодь на вечорницях. Вони підіймали бойовий дух українського війська під час Хмельниччини. І сьогодні багато людей знають слова “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, хоча не завжди знають, хто їх автор.
Історія, яка зробила Марусю легендою
Маруся Чурай народилась близько 1625 року в Полтаві. Її батько Гордій Чурай був полковим осавулом, відважним козаком, страченим поляками у Варшаві. Маруся закохалась у Грицька Бобренка, сина полкового хорунжого. Коли почалась Хмельниччина у 1648 році, Гриць пішов на війну. Дівчина чекала його чотири роки.
Але коли Гриць повернувся, він не прийшов до Марусі, а одружився на іншій. Зраджена дівчина не витримала болю. За однією версією, вона хотіла отруїти себе зіллям, але випадково цю отруту випив сам Гриць. За іншою – вона навмисно отруїла коханого.
У 1652 році полтавський суд засудив Марусю до смертної кари. Але в день страти приїхав посланець гетьмана Богдана Хмельницького з універсалом про помилування. У документі написано: “В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала”.
Цей документ зберігається в матеріалах козацького законодавства XV-XVII століть у Центральній науковій бібліотеці АН України. Він доводить, що Маруся Чурай була реальною історичною особою, а не вигадкою.
Дискусії про існування Марусі Чурай
З 1960-х років точаться суперечки – чи існувала Маруся Чурай насправді. Музикознавець Леонід Кауфман стверджував, що вона була реальною особою. А літературознавець Григорій Нудьга вважав її літературною легендою, створеною письменником Олександром Шаховським.
Про Марусю немає жодних документів, окрім універсалу Хмельницького. Про неї не згадується в церковних книгах народжень та смертей. Тому багато дослідників вважають її символом, уособленням української жінки-піснетворки.
Проблема в тому, що перші записи про Марусю з’явились лише у 1839 році – через майже 200 років після її смерті. Олександр Шаховський написав повість “Маруся – малоросійська Сафо”, де розповів її життєву історію. Але звідки він взяв ці відомості?
За словами Шаховського, інформацію йому дав Григорій Квітка-Основ’яненко. Квітка збирав розповіді про Марусю Чурай від старих людей та записував народні перекази. На жаль, весь архів письменника загубився, тому перевірити ці дані неможливо.
Чому ім’я Марусі Чурай живе до сьогодні
Незалежно від того, чи була Маруся Чурай реальною людиною чи збірним образом, її значення для української культури величезне. Вона стала символом жіночої творчості, символом страждання за кохання, символом української пісенності.
У 1979 році Ліна Костенко написала історичний роман у віршах “Маруся Чурай”. Цей твір став справжньою подією. Люди в далекому Казахстані переписували його від руки, бо не могли дістати книжку. Роман повернув українцям пам’ять про їхню історію, про козацькі часи, про силу української жінки.
У Полтаві у 1987 році відкрили “Співоче поле Марусі Чурай”, а у 2006 році встановили пам’ятник народній співачці навпроти музично-драматичного театру. Так місто вшановує свою легендарну землячку.
Висновок
Марусю Чурай називають “українською Сапфо” за її талант писати про кохання та жіночі почуття, за трагічну долю та за те культурне значення, яке вона має для української нації. Також її називають дівчиною-легендою, Чураївною, полтавською пісняркӧю.
Чи існувала вона насправді – питання відкрите. Але безсумнівно одне: пісні, приписувані Марусі Чурай, співають вже майже 400 років. А це означає, що хтось колись створив цю прекрасну поезію, яка торкнулась серця українського народу та залишилась в ньому назавжди.
